Одеса – обраниця долі
К кінцю першої третини XIХ століття Одеса була третім за розвитком містом в Російській імперії (Федоров).
Таких видатних досягнень місто досягло всього за якихось 30-40 років з моменту заснування.
Напрошується думка, що далекоглядні правителі, засновуючи місто, передбачали його блискуче майбутнє.
Чи так це було насправді?
В нарисі
"Чи була заснована Одеса?" я навів аргументи на користь того, що місто з назвою Одеса все ж таки було засноване 1794 року, і що це було нове місто, а не Кацюбіїв – переросток.
Але от питання: чи була ця подія (заснування міста) такою вже видатною, або будь скільки значущою тоді, наприкінці XVIIІ століття?
Можливо ви здивуєтесь, але відповідь на нього однозначна:
ні, не була. Чому?
- По-перше, таке умовно заснування було звичайною практикою для заново захоплених Росією територій. В населений пункт призначався адміністратор; йому надавалися якісь матеріальні, фінансові та людські ресурси та карт-бланш на розвиток цього поселення.
Головним було отримати імператорську резолюцію щось на кшталт: «повелеваемъ семъ месте воздвигнуть градъ» (Надлер).
А далі в більшості випадків гроші розкрадалися, а ідея утворення нового міста ставала пшиком.
Одесі в цьому сенсі повезло.
- По-друге, в ті часи взагалі не було визначення, що таке місто. Тому кожен той таки адміністратор кваліфікував своє поселення, якщо воно не було селом, саме як місто.
- По-третє, захоплений Хаджибей розглядався владою імперії лише як оборонний пункт в третій лінії фортець у Північному Причономор’ї.
Уявіть собі, що побачив генерал Де-Рибас, оглядаючи захоплену фортецю та поселення. Голе як стіл відкрите вітрам плато, нікчемна фортечка, убоге селище. Про яке місто можна було навіть мріяти? Але велика бухта, яка-ні-яка пристань.
Отже, гарне місце для розташування флотилії. Саме такі висновки і були сформульовані Де-Рибасом та його начальством.
Висновок: тут мала бути збудована фортеця, яка захищала би бухту з майбутнім Чорноморським військовим флотом імперії.
- По-четверте, місцевість навколо бухти не розглядалася в якості перспективної для будівництва скільки-то значущого торгового або промислового міста. Поблизу Хаджибея не було великих річок.
З одного боку це передбачало проблеми із забезпеченням потенційного міста прісною водою (так воно і було аж до побудови Дністровського водопроводу через вісімдесят (!) років).
З іншого – відсутність комунікацій з глибинними територіями імперії.
Місцевість являла собою абсолютне пласке прорізане балками плато без лісів, не захищене від суховіїв з материка та вологих солоних вітрів з моря (Скальковський). Ґрунти були солончакові та кам’янисті, а тому безплідні.
Не здавалася вкрай перспективною і сама бухта. Вона була відкрита і незахищена від штормів (із переваг – вона мала значні глибини та майже не замерзала взимку).
Втім, були і потенційні плюси Хаджибею: лимани, в яких добували в великих обсягах сіль, та невеличка торгова пристань, через яку купка торговців відправляла зерно в Туреччину та деякі країни Європи.
Саме через це в якості основних, опірних населених пунктів утвореної величезної Новоросійської губернії розглядалися Катеринослав (зараз Дніпро), Херсон та Миколаїв.
Решта, в т.ч. і Хаджибей (читай Одеса), були віднесені до розряду «інших», не важливих, міст, розвиток яких покладався на те, як «крива вивезе», тобто призначені адміністратори справляться із поставленими перед ними завданнями.
Таке саме ставлення було і до Одеси принаймні перші п’ять, та навіть більше, років її існування.
Указом від 13 березня 1805 року градоначальник Одеси герцог Ришельє був призначений Херсонським військовим губернатором та управляючим цивільною частиною в Катеринославській і Таврійській губерніях, а також начальником військ кримської інспекції. Указ не передбачав головного міста для перебування головного начальника нового краю.
Це свідчить про те, що в верхівках влади імперії не склалося остаточного розуміння відносно значення Одеси, як торгового та адміністративного центра півдня Росії (Одесса. 1794-1894). Саме Ришельє обрав Одесу «столицею» Новоросії.
Отже, підсумовуючи, можу зазначити, що Одеса стала тим, чим вона стала, завдяки видатним постатям адміністраторів та забудовників, дотичних до її заснування, розбудови та подальшого розвитку.
Перш за все це Йосип Де-Рібас, Франц Де-Волан, Еммануїл Де-Ришелье, Михайло Воронцов.
Саме на цьому робиться наголос у статті, присвяченій Одесі, в 34 випуску Всесвітньої ілюстрації за 1869 рік. В ній зазначається, що навряд чи є в Росії (далі мовою оригіналу, виділено авт.)
«другой городъ, который бы пользовался такими случайными, счастливыми обстоятельствами, какъ Одесса. Съ самаго своего основанія, она постоянно имела, въ лице своихъ правителей, лицъ, которыя искренно и высоко любили Россию.
Це якось образливо звучить в адресу «правителей» інших міст Росії, які не досягли таких успіхів. Напевно, вони любили дещо нижче і не так щиро… Важко сказати, такий успіх був досягнутий саме через ці якості, чи може тому, що керівники були найбільш фаховими, чесними та відданими своїй справі менеджерами.
ССаме на таке «везіння» (Філевський) з адміністраторами Одеси бідкалось керівництво міста Таганрог, головного торгового конкурента Одеси на морі та заснованого ще Петром, яке так і залишилось пересічним повітовим містом.
І саме в такому сенсі Одесу можна вважати обраницею долі.
© Сергій Іванченко, 2018-2025
Остання редакція: 19.01.2025
ЛІТЕРАТУРА