Пам’ятник М.С. Воронцову. Частина 2.

Другий пам’ятник в Одесі

Зміст

Частина 1. Другий пам’ятник в Одесі
Передмова
1.1. Пам’ятник на Соборній площі
    - Скрутні часи
    - Наш (неправильный) час
    - Наш (правильный) час
Частина 2. Історична постать М. С. Воронцова. Хронологія перебування в Одесі
    (Хронологія перебування в Одесі)

Історична постать Михайла Семеновича Воронцова

(хронологія перебування в Одесі)

Навесні 1823 року Імператор Олександр I викликав М.С. Воронцова і висловив свою волю: “Быть тебе, граф Михайло, Новороссийским генерал-губернатором, полномочным наместником Моим. С Богом, граф, управляй во славу и благоденство народа российского”.
Що чекало на нового (після графа Ланжерона) керівника величезного краю?
Діяльність Михайла Семеновича на благо ввіреного йому краю багатогранна та майже неосяжна. Але нас цікавить його внесок у розвиток власне Одеси, міста, яке вибором та зусиллями його попередників: герцога Рішельє та графа Ланжерона, стало південною столицею імперії.

«Золотий вік» Одеси

Свого часу граф Федор Васильевич Ростопчин писав у своєму листі: «Я поздравляю все население Новороссии, которое ему подвластно. Но у него будет довольно много работы - одно лишь искоренение воровства можно сравнить с подвигом Геркулеса».
Чи впорався Михайло Семенович? Напевно, так, бо саме за часів Воронцова Одеса стала третім містом імперії, а у своїй «європейськості» і цивілізаційних досягненнях багато в чому випереджала обидві столиці – Москву і Санкт-Петербург.
У травні 1823 року генерал Інзов (пам’ятник йому в Бессарабії також планують знести) передав повноваження генерал-губернатора Михайлу Воронцову. Він і надалі продовжував працювати під його орудою, керуючи заснованими на приєднаних до Росії землях колоніями.
В Одесу Воронцов прибув надвечір 21 липня.
Якщо дещо відсунути здобутки ясновельможного князя в царині гуманітарній та благочинності та залишити лише зовнішні прояви його діяльності, то й їх буде достатньо для визнання його неабиякого внеску в розвиток Одеси. Я про містобудування, сільське господарство, розвиток портової та торгової інфраструктури, порто-франко, ну і, звичайно ж, будівництво в місті архітектурних шедеврів, завдяки яким Одеса стала «Перлиною у моря».

пам’ятник Рішельє

Перш за все це проєкт забудови бульвару та будівництво велетенських Бульварних сходів (саме за ідеєю М.С. Воронцова на площі перед бульваром розпочато будівництво двох будівель, що утворюють напівкруглий контур (проєкт архітектора Авраама Мельникова); в центрі площі мав знаходитись пам’ятник герцогу Рішельє. Пізніше пам’ятник було переміщено ближче до сходів, де він «вінчає» їх, якщо дивитися на величну споруду знизу. Після того, як був побудований мол для прийому пасажирських суден, сходи з пам’ятником та напівциркульними будинками стали парадним входом Одеси. До речі, вони посіли шосте місце серед найкрасивіших сходів у Європі), маяк на мисі Великого Фонтану, шосування та мощення вулиць міста бруківкою та лавовим плитами з Італії.

Звичайно ж, це далеко-далеко не все, чим відзначився Михайло Семенович за двадцять років служіння в Одесі. Детальніше про його здобутки в хронології – нижче.
В 1790 відважний герцог бере участь у штурмі Ізмаїла, де був поранений. По закінченню компанії нагороджений орденом Георгія IV класу та золотою шпагою (Скальковський, 30-лет, с. 116).

1826

Граф Воронцов виклав Міністрові фінансів всю невигідність існуючої (другої) межі порто-франко.
12 січня
Затверджено положення про перенесення його межі. Пізніше, по закінченню терміну дії одеського порто-франко (1849 р.) графом виклопотаний був дозвіл на продовження його ще на 5 років, а діяльність по поглибленню і очищенню Одеського порту зробили його зручнішим для стоянки каботажних суден і пароплавів.
29 квітня
За розпорядженням Воронцова наказувалося «разбросанные от Тираспольской заставы казармы, называемые оборонительными, числом 10, по негодности их разломать». Камені від цих казарм були використані під час зведення Петро-Павлівської церкви.
24 травня
Михайло Семенович Воронцов став членом Державної ради.
15 липня
Імператор Микола I схвалив проєкт забудови бульвару та будівництва сходів, що ведуть до моря.
13 жовтня
Завдяки підтримці Новоросійського генерал-губернатора відкрито першу в Росії єврейську громадську школу, до програми якої включено, крім релігійних, і загальноосвітні предмети. З дозволу Імператора Миколи I, 23 листопада 1835 року при школі утворено перше училище для єврейських дівчаток.

1827

5 січня
Вийшов перший номер газети “Одесский вестник - Журналь д’Одесса” на російській та французькій мовах. Газета заснована за ініціативою М.С. Воронцова
6 грудня
За вказівкою Воронцова за проєктом Гаюї добудований маяк на Великому Фонтані (початок – 1823 рік).
Маяк обладнали двома паровими машинами та паровою сиреною звукового сигналу під час туману. Вогонь маяка був на висоті 61 метр. Маяк отримав назву Одеський.
За ідеєю М.С. Воронцова на площі перед бульваром за проєктом архітектора Мельникова розпочато будівництво двох будівель, що утворюють напівциркульний контур. Будівництво буде завершено 1830 року.

1828

22 квітня
На Приморському бульварі відкрито пам'ятник Арману Еммануїлу, Софію Сентімані, графу дю Плессі Рішельє, генерал-губернатору, першому градоначальнику Одеси.
1 жовтня
Найвищим указом Микола I схвалив поданий йому М.С. Воронцовим план відкриття в Одесі училища для вивчення східних мов. У 1837 році воно увійшло до Рішельєвського ліцею.
2 жовтня
За ініціативи графа М.С. Воронцова в Одесі було організовано "Императорское общество сельского хозяйства южной России". Діяльність Товариства була настільки ефективною, що на відзнаку цього 20 грудня 1853 і 20 грудня 1878 були випущені медалі на честь його 25-ї і 50-ї річниць. До речі, Статут товариства було затверджено Миколою I.
8 грудня
М.С. Воронцов, за дозволом імператора, дав вказівку скласти кошторис на будівництво будинку Біржових зборів.
Перед цим Воронцов відрядив Олексія Іраклійовича Левшина (секретар М.С. Воронцова, з 1831 – градоначальник Одеси) за кордон для вивчення досвіду біржового устрою.
Засновано Одеський статистичний комітет. Протягом 50 років його очолюватиме Аполлон Олександрович Скальковський, історик Одеси. З 1856 року він – член-кореспондент Академії наук з історико-філологічного відділення.

1829

26 січня
М.С. Воронцов дозволив безмитно ввозити до міста мармур із-за кордону.
Лютий
Левшин подає доповідну записку на ім’я Воронцова: "Я употребил бы во зло снисходительное внимание Вашего Сиятельства и даже оскорбил бы особу Вашу, если б стал доказывать перед Вами пользу учреждения публичной библиотеки".
22 травня
Засновано "Одесское общество искусственных минеральных вод", яке за пропозицією Воронцова у 1830 році відкрило свій заклад у Міському саду.
23 травня
На Приморському бульварі закладено будинок першої біржі (пізніше – Міська рада). Роботи ведуться під керівництвом архітектора Ф.К. Боффо. Надалі до будівництва підключений архітектор Г.І. Торічеллі. 15 травня 1837 – відкриття біржі.
13 вересня
Відповідно до прохання графа М.С. Воронцова, Микола I підписав Височайший рескрипт про організацію "Міської публічної бібліотеки" і затвердив її статут. Бібліотека відкрилася 15 квітня 1830 на Приморському бульварі, 4, в напівциркульному будинку.
На цей час у бібліотеці було 5000 книг, з яких сам Воронцов подарував 600 томів французьких класиків. Щороку на поповнення бібліотеки виділялося 2000 руб. та ще 1500 руб. на платню бібліотекарям.

1830

М.С. Воронцов домігся вилучення Рішельєвського ліцею з ведення Харківського навчального округу. Ліцею було підпорядковано всі навчальні заклади Одеси.
30 травня
Утворено Одеський навчальний округ. Указами від 8 листопада 1831, 9 грудня 1832 і 30 травня 1833 округ був розширений на всю Новоросію.
Почалося засипання прибережної зони вздовж обриву внизу Приморського бульвару.
Після закінчення робіт у 1850 році на утвореному штучному насипі вздовж берега розташувалася Приморська вулиця. При цьому було засипано 8 нижніх сходів збудованих пізніше Бульварних сходів.
Надалі штучний насип було розширено для збільшення території порту і спорудження цехів судноремонтного заводу.
Тоді ж було домовлено з іноземцями про доставку з Італії «ділового» каменю в якості баласту суден. Каміння було з дуже міцної везувійської лави. Надалі воно використовувалося для мощення вулиць.

1831

Градоначальником призначено Олексія Іраклійовича Левшина.
Квітень
Засновано "Одеський англійський клуб" для міської знаті. Спочатку він містився у будинку барона Рено. Потім переведений до біржової зали.
Проєкт власного будинку на Театральній площі виконав архітектор Г.І. Торічеллі в 1842 році. Англійський клуб був першою громадською організацією Одеси.
22 квітня
Відкрилася для публіки "Міська публічна бібліотека".
7 травня
Відбувся перший рейс пароплава "Нева" до Константинополя з 7 пасажирами. Ця подія визначила відкриття першої міжнародної пароплавної лінії.
22 травня
Організовано "Товариство штучних мінеральних вод". На пропозицію М.С. Воронцова Товариство відкрило свій заклад у Міському саду. Товариство пропонувало публіці штучні води, аналогічні до складу лікувальних вод зарубіжних курортів.
Розпочато будівництво мосту через Військову балку (архітектор Г.І. Торічеллі, військовий інженер Олександр Миколайович Казарінов, проєкт інженера Самуїла (Самуеля) Івановича Уптона). Воно буде закінчено 1836 року. На пропозицію М.С. Воронцова міст названо ім'ям учасника Суворовських походів генерала Івана Васильовича Сабанєєва.
Розпочато мощення мостових у місті камінням, що привозилося на судах як баласт.
Населення міста досягло 50 000 осіб.

1833

Особистий лікар Воронцова Ераст Степанович Андріївський переконав його створити на березі Куяльницького лиману лікувальний заклад. Перша тоді ще дерев'яна споруда майбутнього санаторію Куяльник з'явилася в серпні 1833 року. У 1841 році було збудовано кам'яні двоповерхові будівлі. Тоді ж лікар Андріївський очолив курорт.
До речі, Андріївський 25 років був на службі при Воронцові в Одесі та на Кавказі і був особистим лікарем його родини. Він помер у 1872 році і був похований на християнському цвинтарі в Одесі. А 1898 року в санаторії “Куяльник” було встановлено пам'ятник Андріївському – бронзовий бюст, виконаний скульптором Едуардсом. 16 травня
За клопотанням М.С. Воронцова, яке підтримали міністр фінансів Єгор Францович Канкрін та Микола I, в Одесі засновано терміном на 10 років акціонерне "Черноморское общество пароходов" – для встановлення постійного сполучення із Константинополем. Воно стало першим товариством такого кшталту в імперії. Очолив товариство градоначальник Олексій Левшин.
Товариство мало два пароплави – "Одесу" та "Неву", водотоннажністю 200 тонн кожен.
Тоді ж з ініціативи М.С. Воронцова, для залучення до служби на судах був заснований привілейований стан (сословие) моряків "Вільні моряки", які звільнялися від рекрутського набору до армії і всіх податей.
Тим, хто проплавав на судах 10 років, видавали патент, який дозволяв водити судна за кордон.
1833 запам'ятався тим, що коли в Новоросії стався голод, Воронцов знайшов зерно не тільки для харчування підопічних, але й для майбутнього посіву.
Тоді ж завдяки наполегливості княгині Єлизавети Ксаверіївни Воронцової та графині Роксанди Скарлатівни Едлінг, у місті засновано "Новороссийское женское общество призрения бедных". С 1836 воно називається "Одесское женское благотворительное общество призрения бедных".
Є.К. Воронцова пожертвувала на потреби товариства 24.000 рублів.
Загалом протягом своєї громадської діяльності до 1884 року Єлизавета Ксаверіївна пожертвувала на благодійність близько півмільйона рублів. 1 липня
В Одесі започаткований "Попечительный комитет об иностранных поселенцах в Южной России". Комітет контролював процес заселення Півдня Росії іноземними переселенцями різних національностей.

1834

Засноване Є.К. Воронцовою та Р.С. Стурдза (Едлінг) "Одесское женское общество призрения бедных" відкрило сирітський будинок для малолітніх дітей обох статей.
При ньому засновано "Сиротське чоловіче училище".

1835

24 травня
За ініціативи Воронцова доктором Іваном (Джоном) Романовичем Праутом відкрито першу в Росії безкоштовну лікарню з аптекою для хворих (вулиця Гаванна, 5а).
Професор Праут з 1815 року служив у Франції в руському окупаційному корпусі під командуванням М.С. Воронцова. З ним він і потрапив до Одеси. Праут був особистим лікарем родини Воронцових.
За ініціативи градоначальника Левшина, підтриманої Воронцовим, було засновано Хрестовоздвиженський ярмарок, який відбувався на Ярмарковій площі протягом двох тижнів щороку у другій половині вересня саме під час збирання врожаю.
28 липня
З виходом у рейс пароплава "Петр Первый" почалося сполучення Одеси з кримськими портами.
Засновано "Российское общество страхования капиталов и доходов". Воно отримало назву "Жизнь".

1836

1 січня
Почалося будівництво сходів від Приморського бульвара вниз до моря. Відомо, що ідея будівництва належала саме Воронцову. Він витратив на проєкт 800.000 рублів власних коштів. Ще 200 000 рублів було виділено з міської скарбниці.
З ініціативи князя Воронцова, його дружини Єлизавети Ксаверіївни, графині Р. Едлінг та А. Стурдза була побудована біля моря церква на честь Небесного покровителя Архангела Михайла.

1837

В місті тривають роботи по наведенню ладу з дорогами. У "Всеподданнейшем донесении Государю Императору" М.С. Воронцов доповідає, що в Одесі за шість років "вымощено и шоссировано, кроме тротуаров, 64.713 квадратных саженей мостовых".
З ініціативи М.С. Воронцова при Одеському будівельному комітеті створено "Чертежную", де азам архітектури почали навчати вихованців сирітського будинку.
В 1837 році в Одесі було 47 вулиць, 8480 будинків, 404 крамниць. Місто за розвитком стало четвертим в імперії після Москви, Санкт-Петербурга та Варшави. Населення міста досягло 53800 чоловік.
Лікар Андреєвський зазначав, що в Одесі жебраків майже немає, а Микита Всеволодович Всеволжський (театрал, літератор і водночас значний землевласник та промисловець) писав: "Невероятной красоты достигла при Воронцове Одесса".
Лютий
За дозволом Імператора, у присутності М.С. Воронцова, А.І. Левшина та інших представників міста в Одеському порту було закладено плоскодонне судно “Митридат" для здійснення рейсів до Азовського моря.
Квітень
Пароплав "Митридат" почав виконувати регулярні рейси в Миколаїв.
22 вересня
На судні "Самсон", що припливло з Туреччини, до Одеси було занесено чуму. Захворіло 125 чоловік, померло 108.
В результаті вжитих заходів місто було закрито. Для оточення міста були використані війська, а власне місто розділили на частини із забороною контактування між ними.
Хворих ізолювали в окремих приміщеннях при лікарнях.
24 лютого
Знято зовнішнє оточення міста та відкрито Херсонську та Тираспольську застави.
Після закінчення епідемії імператор Микола I "во изъявление благоволения Своего за прекращение чумы в Одессе всемилостивейше соизволил назначить особые, собственно на сей случай, золотые и серебряные медали Новороссийскому генерал-губернатору, генерал-адъютанту графу Воронцову и всем лицам, содействовавшим прекращению чумы, по списку, от Его сиятельства представленному, для ношения в петлице на Александровской ленте".
У центрі медалі увінчаний імператорською короною вензель Миколи I. Напис у п'ять рядків: "За прекращение чумы в Одессе 1837 г." ("Одесский вестник", I. VI. 1838 г.).
Отримав нагороду і лікар Іван Романович Праут. В листі до нього зазначалося: "Господину штаб-лекарю Прауту по представлению М.С. Воронцова за содействие в принимавшихся мерах против чумы в 1837 году в Одессе, Высочайше пожалована Золотая медаль для ношения в петлице на Александровской ленте".

1838

4 жовтня
Імператор Микола І вирішив замовити в Англії пароплав та дати йому назву "Граф Воронцов". 27 березня 1840 року пароплав "Граф Воронцов" розпочав регулярні рейси.
В Одесі вперше покладено привезений із-за кордону асфальт.

1839

З ініціативи М.С. Воронцова створено "Общество истории и древностей".
Мета товариства – вивчення історії Півдня Росії.
25 квітня
Для підтримки Чорноморського пароплавства Кабінетом Міністрів призначено на три роки допомогу від держави у розмірі 75 тис. рублів асигнаціями на рік.

1840

При "Обществе истории и древностей" створено Одеський археологічний музей старожитностей, найбільший із музеїв півдня Росії. До його фондів влилися колекції Миколаївського Чорноморського музею.
В Одесі проживало 61.000 человік.

1842

За дорученням М.С. Воронцова розроблено положення про регулярні рейси пароплавів у Чорному та Азовському морях.

1843

4 травня
У приміщенні Одеської митниці у присутності М.С. Воронцова відбулося відкриття казенної "Экспедиции постоянных пароходных сообщений Одессы с Константинополем".
26 червня
З ініціативи М.С. Воронцова засновано школи для глухонімих (побудовано 1850).
9 жовтня
За Височайшим указом Одеський статистичний комітет перетворено на Головний статистичний комітет Новоросійського краю під началом А.О. Скальковського.

Не можна оминути взаємовідносини єврейської громади Новоросії і Михайла Семеновича. Як не дивно, але саме він, російський чиновник вищого рангу, ризикуючи кар'єрою, захистив та врятував євреїв Новоросії від загрози геноциду з боку царського уряду. Саме він виявляв заступництво, співпрацював і сприяв розвитку та процвітанню єврейського населення, дбав про його освіту та права. Мова йде от про що.
На початку 40-х років на пропозицію міністерства державного майна Росії, схвалену імператором Миколою І, 80% «безкорисного» єврейського населення підлягало виселенню в резервацію далеко на схід, у заволзькі напівпустельні степи за умов, майже непридатних для існування.
Стурбований долею євреїв, яким, до речі, дозволялося проживати на землях Новоросії, М.С. Воронцов, ризикуючи кар'єрою, звернувся з поданням (1843) до міністра внутрішніх справ для доповіді государю.
У ньому, зокрема, говорилося: «Ваше Императорское Величество! Зная, сколь Вы, Государь, изволите интересоваться мнением управляющих отдельными частями империи относительно дел государственных, осмелюсь и считаю долгом определиться в намерениях правительства изменить судьбу еврейского народа. Без излишества опишу нынешнее положение евреев в Новороссийских губерниях, где их пребывание не возбраняется. Указанные евреи вытеснены из Западной Европы и во внутренние губернии России не допущены (йдеться про межу осілості Катерини II, – авт.). Большая часть их относится к малодостаточным обывателям, принуждена добывать хлеб насущный мелочной торговлей, трудом на казенных землях и ремесленными услугами обывателям».
«Смею думать, – продовжує М.С. Воронцов, – что само название «бесполезные» для сотен тысяч обывателей и круто, и несправедливо. Тех, кого власти считают «бесполезными», составит 80 процентов еврейского населения.
Бесчеловечны меры, что указано применить к ним и выслать их из селений и местечек, поселить в одном месте, лишить участия в правах. Смею указать, мой Государь: сии подданные Вашего Величества крайне бедны. Отстранение от обычных занятий обречет их на истребление через нищету и умственное отчаянье. Эта участь падет на людей, ни в чем не провинившихся против России. Наоборот, будучи верными подданными, евреи заслужили полное от правительства доверие. Благоразумие и человеколюбие призывают отказаться от жестокой меры, ибо плач и стенания несчастных будет порицанием правительству и у нас, и за пределами России».
«Смею думать, – резюмує далі керівник Новоросійського краю, – что худые последствия будут неизбежны, если мера сия примется во всей строгости; смею думать, что мера сия и в государственном виде вредна и жестока».
Закінчує подання Воронцов словами: «Зная, сколь Ваше Императорское Величество благоволите мне, недостойному высокой милости, припадаю к стопам Вашим, Государь, о смягчении судьбы несчастного народа».
Пізніше, на початку 1845 року, під час перебування Михайла Семеновича у Петербурзі перед призначенням на Кавказ на обіді у государя імператора той сказав Воронцову: «Удовлетворил я твое представление, граф, касательно евреев».
Вважається, що під впливом цієї записки слово «бесполезные» було вилучено з офіційної переписки; можливо також, що завдяки їй уряд почав відноситися до проекту «разбора» настільки негативно, що навіть наполегливість Миколи I не змогла призвести до його втілення.
Звісно, що євреї Новоросії були вдячні М.С. Воронцову за його співчутливе ставлення до їхніх потреб. 8 вересня 1848 року в Алупці вони подарували йому подарунок – «Гимн для приветствия князю Михаилу Семеновичу в день совершившегося юбилея пятидесятилетней службы его сиятельства». (https://newconcepts.club/website/articles/5006.html)

1844

17 січня
Літописець Одеси Аполлон Скальковський в "Одесских ведомостях" зазначає: "Одесса окончила свое полувековое существование и в то же время сделала столь гигантские успехи, что не только возбуждает любопытство всякого наблюдателя, русского и иностранца, но даже родила зависть к своему развитию и благосостоянию".
9 травня
Освячення збудованого Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря (вул. Успенська). Будівництво розпочато у 1841 році.
Монастир створений завдяки князю М.С. Воронцову, його дружині Є.К. Воронцова, Е.Р. Едлінг, А.С. Стурдза та багатьох інших.
Заснування монастиря підтримав Священний Синод.

1845

Березень
Граф М.С.Воронцов покидає місто. У порту його проводжає 100-тисячна Одеса. Він відбуває на посаду намісника імператора на Північному Кавказі. Того ж року за кавказькі подвиги М.С. Воронцов був зведений у князівську гідність. Це сталося 6 серпня.

1852

30 березня
М.С. Воронцов зведений у титул Найсвітліший князь.

1854

1 березня
М.С. Воронцов подав прохання про відставку через хворобу.

1856

Початок жовтня
М.С. Воронцов після лікування повертається в Одесу. Як пише Щербинін в «Біографії… Воронцова, с. 318» «Онъ возвращался къ ним <мешканцям Одеси, – авт.> не правителемъ края, а какъ гражданинъ, пришедший отдохнуть среди своихъ сыновъ отъ совершеннаго многотруднаго пути жизни». 6 листопада Михайло Семенович Воронцов пішов з життя. 10 листопада за проханням дружини княгині Єлизавети Ксаверіївни та дозволом імператора Олександра тіло князя було поховано в соборі «въ той Одессе, съ которою онъ сроднился нетолько темъ, что благодетельствовалъ ей, но и темъ еще, что Одесса была колыбелью его детей» (там же, с. 327).

Епілог

От і настав час знову повернутися до пам’ятника. Навіть не так: до пам’ятників. Рішельє і Воронцова. Так все ж, чи справедливо, що в умовах війни і деколонізації ставлення до них різне. А може все ж воно має бути однаковим?
Наголошую на тому, що з погляду історичного фактажу вони структурно однакові, принаймні рівні. Чому? Бо:

Обидва були імперські посадовці. Навіть Рішельє – з його образом «європейця» – був російським генерал-лейтенантом, призначеним імператором на ключову прикордонну адміністративну посаду.
Обидва виконували задачі імперії – не власні, не міські, не "громадянські", а саме імперські. Вони мали перетворити новоприєднані землі на керовану імперську провінцію, з лояльною елітою, контрольованими громадами та встановленим порядком.
Обидва працювали в логіці експансійної держави, яка щойно захопила територію і мала її інтегрувати.

Можливо, різниця між ними лише в стилі адміністрації, а не в суті їхньої ролі.

Чому сьогодні важливо дивитися не на "собистості", а на функцію?
Якщо мова йде про деколонізацію, то її ключовий принцип – не персональні якості та моральність діяча, а його структурна роль. Як ми з’ясували раніше, обидва історичні персонажі зробили вельми багато для міста і краю в цілому. У т.ч. з власної ініціативи і за власний кошт. Але ж питання дещо в іншому. А саме:
«що означає наявність імперського губернатора на постаменті в центрі українського міста після 2022 року?»

Моя думка відносно цього така: функція пам’ятника не обмежується його історичним, мистецьким чи культурним значенням. Вона завжди політична. Навіть якщо при задумі та на початку будівництва така функція відсутня, згодом державна ідеологія надає пам’ятнику відповідне навантаження.
Це легко відстежити на тих самих перших трьох пам’ятниках Одеси. Знов таки, не чіпаючи Пушкіна, при житті і Рішельє, і Воронцов були шанованими і любимими керівниками, що населення міста і намагалося втілити в їх пам’ятниках. Але згодом призначення цих монументів трансформувалося. Воронцов перетворився на маркер імперськості, а Рішельє – ні. Хоча по суті обидва пам’ятники абсолютно однорідні:

обидва – матеріалізовані символи імперського врядування;
обидва репрезентують період колонізації Півдня;
обидва відтворюють наратив «Одесу створила імперія і її адміністратори», який Україна сьогодні намагається подолати.

Наступне питання: чи можна виправдати різне ставлення до пам’ятників? З наукового погляду – аргументи слабкі. А традиційні міфологеми навряд чи можна назвати "контраргументами". Дивіться самі:
Міф 1: «Рішельє не був імперцем, він просто адміністратор»
Це неправда: він генерал-лейтенант і губернатор колонізованого регіону.
Це не менш імперсько, ніж Воронцов.
Міф 2: «Рішельє зробив для міста більше і краще»
Ну, по-перше, Рішельє був не тільки генерал-губернатором, а й градоначальником. Тому він не тільки міг, а й зобов’язаний був робити для міста більше. І, по-друге, добре врядування колонізатора не перестає бути колонізаторством.
А в деколонізації об’єктом перегляду є сама система, а не її "більш чи менш приємні обличчя".

Отже:

Якщо суспільство вважає пам'ятники імперським чиновникам недоречними – то Рішельє і Воронцов належать до однієї категорії без винятків.
Відмінності між ними – стилістичні, культурні, наративні, але не сутнісні.
«Рішельє менш імперський, він «наш» – це ефект міфу, створеного в Одесі у ХІХ–ХХ ст., а не факт.

Тому абсолютно логічно стверджувати: обидва пам’ятники мають розглядатися однаково, бо обидва символізують імперське управління колонізованою територією.
А от як це кореспондує з внеском кожного у становлення та розвиток Одеси, у заслугах перед містом, з історичною пам’яттю одеситів, з художньою цінністю монументів (в Одесі схожих пам’ятників більше немає і не буде), з архітектурним ландшафтом старого міста, просто з вдячністю, – вирішувати кожному з нас.
І діяти відповідно.
Я за те, щоб і надалі усі три пам'ятники прикрашали рідну Одесу. Хіба що на час війни є сенс їх захистити від ворожих дронів і… надмірного ентузіазму місцевих активістів. Наприклад, так.

Пам’ятник герцогу Рішельє під час війни

Саркофаг над пам'ятником Пушкіну

Пам'ятник Пушкіну в Одесі закрили. Суспільне Одеса/Ірина Сечковська

ЛІТЕРАТУРА

Бернштейн С. Одесса : исторический и торгово-экономический очерк Одессы в связи с Новороссийским краем / Симон Бернштейн. – Одесса : в тип. Л. Нитче, 1881. – 145 с.
Надлер В. К. (1840–1894). Одесса в первыя эпохи ея существования / профессора В. К. Надлера. – Одесса : тип. В. В. Кихнера, 1893. – 100 с.
Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы. 1793 – 1823. / Аполлон Александрович Скальковский. – Одесса: в Городской тип., 1837. – [8], VIII, 296с.

Автор не проти використання матеріалів сайту. Прохання: при цитуванні залишайте прямі індексовані посилання на контент.