На головну

Перші роки Одеси


від заснування до звільнення Де-Рибаса

Після завоювання Хаджибею військами Росії він мав стати опорним пунктом в третій лінії фортифікаційним укріплень півдня імперії. Тому планувалося побудувати лише велику фортецю, яка захищала би бухту з майбутнім Чорноморським військовим флотом імперії (про це тут).
Керівництво не передбачало витрачати на ці землі великих грошей. Втім, будівництво військового порту цього і не потребувало: достатньо було лише збудувати мол на кшталт таких як в Ліворно, або Неаполі, для захисту від західних, східних та північно-східнів вітрів (Надлер, с. 19).
І лише завдяки ретельному та переконливому обгрунтуванню Де-Рібаса з Де-Воланом, та лобіюванню Платона Зубова, Катерина ІІ підписала оті два відомі рескрипти, якими визнала за потрібне заснувати «военную гавань купно съ купеческою».

Влаштування гавані доручалося віце-адміралу Де-Рібасу разом з інженерним полковником Де-Воланом. Їм були надані 26000 руб, що залишились після кампанії з найму матросів у грецьку флотилію. А вже в 1794 на будівництво порту, адміралтейства та інших споруд була виділена чимала сума в 1,993,625 руб з тим, щоб вона була розподілена на п’ять років.
Окрім будівництва порту та фортеці, чим переймався інженер-полковник Де-Волан, на адмірала покладалася відповідальність якнайшвидше перетворити містечко Хаджибей на місто. Для міста було відмежовано 30,000 десятин землі, а місцевій владі розпоряджено було прийняти всіх заходів для як найскорішого залучення поселенців, так і для розділу міської землі на ділянки. Для вирішення цієї вкрай важливої задачі Де-Рібасом була створена спеціальна «експедиція будівництва міста».
Двома указами від квітня 1795 керівництву міста доручалось заселити в околицях Одеси греків та албанців, що служили Росії під час війни в архіпелазі, а також залучити з грецького архіпелагу та іншого закордоння міських переселенців. Останнім велено було відвести 15,000 десятин землі на узбережжі; одноразову безповоротну допомогу в розмірі 10,000 руб. на будівництво будинків, 20,000 поворотної допомоги на обзаведення господарством з терміном повернення через десять років, та інше. Для переселенців з закордоння наказано було збудувати три великих будинки за 1500 руб. кожний та 50 малих по 350 рублів. Житло надавалося на рік з тим, щоб за цей термін вони збудували власне.
Переселенці звільнялись на десять років від податей та служб. Для захисту їх прав та інтересів, а також залучення нових грецьких колоністів, була введена спеціальна посада попечителя.

Такі були стартові умови для розбудови нового міста.
А як все відбувалося?

Щодо порту. В 1794 на будівництво портових споруд було витрачено 38,900 руб. В 1795 замість асигнованих 712,000 руб було освоєно лише 87,579. Будівництво просувалося вкрай повільно. Станом на 1797 порт перебував у стані, непридатному для повноцінної експлуатації.

Щодо переселенців. На посаду попечителя колоністів було призначено обраного Грецьким товариством колезького асесора корінного грека Афанасія Кесь-Оглу. Для більшого авторитету він був введений у чин підполковника та авансом нагороджений золотою медаллю (Надлер, с. 29).
В липні 1795 в Одесі був оголошений перший перепис населення. Спеціальним відкритим листом керівник міста Де-Рібас закликав обивателів

«сказывать о себе по сущей справедливости и удостоверялъ всехъ и каждаго, чтобы они безбоязненно приписывались въ Одессе, ожидая непременно всехъ выгодъ, какія только можно ему будетъ испросить у престола Всемилостивейшей Государыни» (Надлер).

За даними цього не надто ретельного перепису з’ясувалося, що населення міста складає лише 2349 осіб обох полів, за виключенням дворян, чиновників та військових. Більшу частину населення складали селяни-втікачі. Вони зазначили себе як міщани. Їх було близько 566. Казенних селян було 500. Міщан з внутрішніх губерній – 613, євреїв – 240, греків – 224, купців – 146, болгар – 60 (Надлер, 31). На листопад 1795 в Одесу переселилось з Архіпелагу 100 сімейств, серед яких 27 купців з невеликими капіталами (Скальковський)

Чи могла оця купка невдах та бідних переселенців привернути до нового міста значущу увагу можновладців? Звичайно, що ні.
І провина в цьому не адмірала Де-Рібаса, бо в нього вистачало клопіту не тільки з будівництвом та заселенням нового міста, а й з керуванням флотом та будівництвом інших фортець (в Овідіополі та Кінбурні). Тому значний час він проводив в Петербурзі та в інших портах Чорного моря.

А в цей час… у місті у всій красі квітло хабарництво, крадівництво та самоуправство. Особливо відзначився у цьому той самий попечитель Кесь-Оглу, людина не добропорядна та користолюбна.
Професор Надлер, з посиланням на документи, свідчить про наступне.
На іміграцію та переселення Кесь-Оглу дивився як на джерело власного збагачення. Збудувавши флігелі для переселенців, він ставився до них як до своєї власності, поселяючи в них не лише греків, а усіх, у т.ч. з сусідніх міст, кого вважав за потребу.
Через рік після заселення він виганяв з казенних квартир на вулицю неспроможних переселенців, не надаючи їм а ні притулку, а ні піклування.
На початок 1798 року все грецьке поселення опустіло. З 32 казенних будинків зайнято було лише 4; 28 будинків прийшли в повний занепад, так що від них вціліли лише стіни.
Не менш несумлінно ставився попечитель до казни. Афера полягала в тому, що замість 350 та 150 руб. на будинок, передбачених Указом від квітня 1795, він показував виданими по 500, 1000 та більше рублів, але замість грошей він видавав переселенцям казенний ліс, який навзаєм отримував від комісії, що відала будівництвом порту. Всього на суму 7000 руб. Крім того замість грошей він видавав казенний інструмент та власні товари та матеріали. З поселенців же брав розписки за отримання ними не речей, а грошей, які, звісно, ті пізніше не могли повернути до казни.
Переселенці, на переселення яких також були витрачені великі кошти, бідували і цілими партіями для порятунку тікали закордон.
При виплаті платні грецькому дивізіону, який був розквартирований в Одесі і задля якого, в тому числі, будівництво затівалося, Кесь-Оглу на власний розсуд утримував з неї чималі суми.
Відзначився він і під час голоду від неврожаю 1794 року, і під час відрядів на суспільних роботах. Взагалі, людина була по-своєму обдарована та ініціативна. Гарний приклад для його далеких наступників з їх «Великим будівництвом».
Цікаво, що ці діяння «знаменитого грецького попечителя» були невідомі його керівництву до самої його смерті 1799 року. Весь цей час він користувався повною довірою висшого керівництва.
Лише після ревізії його діяльності була встановлена казенна недоїмка в 19,330 руб. Чи значна ця сума? Для порівняння столоначальник міського магістрата отримував річну платню в 180 руб, сторож – 50 руб, а сукупний дохід міста за 1798 рік склав 19,954 руб. 85 коп. (Орлов, с. 59, 65).
29 листопада 1799 Указом Новоросійського Губернского правління був накладений арешт на маєток Кесь-Оглу в Тираспольскому повіті (Орлов, с. 14).

Щодо керування містом. Ефективність, чи навпаки, неефективність в керуванні забудовою міста у всіх ланках можна проілюструвати на прикладі будівництва чотирох церков, що були закладені ще 1795. На момент приїзду вже Де-Рішельє в Одесу в 1803 усі вони були недобудовані. При тому, що на їх возведення були витрачені з казни чималі кошти.
Торгівля знаходилась в руках пришлих спекулянтів; в місті не було вкрай необхідних ремісників; тюрми були наповнені часто невинним народом, в той час як відомі крадії та таті користувалися повною свободою.
Після смерті імператриці 1796 року престол обійняв її син Павло. Із великої «любові» до матусі та її фаворитів, першим ділом він звільнив з посади генерал-губернатора Катеринославського, Вознесенського та Таврійського Платона Зубова, а самі губернії об’єднав в одну величезну Новоросійську.
Корабельний та гребний флоти разом з портами були передані в відання адміралтейств-колегії.
Комісія з будівництва південних фортець і Одеського порту була скасована; будівництво Дністровської лінії фортець припинено, а порту та міста зупинено; споруди передані до відомства Чорноморського адміралтейства і військового губернатора.
На початку 1797 був знятий з посади віце-адмірал Де-Рібас; по його відбутті закрита експедиція будівництва порту та міста; отримав відставку інженер-полковник Де-Волан. Фактично нове місто було приречено на забуття (Надлер).
Маючи сумніви, чи вартий Одеський проект тих коштів, що на нього витрачав Зубов, Павло ІІ доручив новому генерал-губернатору Бердяєву перевірити доцільність витрат попередників. Той відрядив для виконання цієї задачі свою довірену особу радника Вознесенського губернського правління Івана Лорера, за визначенням А. Скальковського «людину вельми освічену та благодумну».

Ревізія мала відповісти на питання щодо:

  1. Купців та міщан, що оселилися в Одесі;
  2. Торгівлі та товарах, що вивозяться закордон та завозяться;
  3. Чи є зловживання з перекупу товарів та спекуляцією;
  4. Стану хлібопашества та відмежування місту землі;
  5. Вигод, якими мешканці користуються (Орлов).
Інспекція тривала два місяці. Ось деякі її висновки (далеко невтішні) станом на березень 1797 року:

З рапорту Лорера випливало, що у місті є 404 кам'яні будинки, у т.ч. 61 казенний, 223 землянки, кам'яних лавок 398, дерев'яних тимчасових 143, 3 незакінчені церкви, госпіталь, 17 складів хліба, 1 фабрика, 31 колодязь; на землях міста влаштовано 3 села, 3 вітряки, 122 дачі та хутори.
Населення складало 5000 душ, окрім матросів гребної флотилії, гарнізона, дворян та духовенства (Скальковський).

По фортеці. Крім земляних укріплень у побудованій фортеці було два квартали кам'яних будівель для гарнізону, провіантський магазин, недобудований будинок арсеналу, гауптвахта, караульня та два порохові погреби. Згадується також існуючий Одеський військовий шпиталь.

Отже, на кінець першого, Дерібасівського, періоду Одеса мала жалюгідний стан і потребувала значних змін, які почали запроваджуватися ще за Павла ІІ та отримали свого розвитку з приїздом в Одесу герцога Рішельє.
Але це вже зовсім інша історія.

ЛІТЕРАТУРА



© Сергій Іванченко, 2018-2025
Остання редакція: 19.01.2025

Автор не проти використання матеріалів сайту. Прохання: при цитуванні залишайте прямі індексовані посилання на контент.

 

На головну
Допомога проекту
Допомога проекту
Ви дочитали допис до кінця. Сподіваюсь, він Вам сподобався.
Якщо тема історії Одеси Вам цікава, прохання допомогти проекту (натисніть на скарбничку).
Друзі!

Авторський проект відтворення історії Одеси існує більше 6 років. За цей час багато чого зроблено; багато чого на меті.

Як ви помітили, сторінки проекту не містять жодних рекламних матеріалів, що так дошкуляють читанню в задоволення.
Нажаль, після повномасштабного вторгнення робота над проектом стала потребувати більших зусиль та витрат.

Як це не сумно, але автор вимушений звернутися по допомогу, бо без неї ця справа приречена.

Сподіваюсь, після донатів на користь наших Збройних сил, ви зможете підтримати і нас. Бо правдива історія це у т.ч. запорука нашої перемоги.
Дякую за допомогу!

Гривнева карта Monobank: 4441 1111 4299 9360

Єврозона: IBAN IE85CITI99005171140772 (BIC code: CLJUGB21 Receiver: IVANCHENKO SERHII)

США USD: 70585690000759399 (SWIFT/ BIC Code: UNJSUAUKXXX Receiver: IVANCHENKO SERHII)

Буду також вдячний за поширення вподобаного матеріалу в соціальних мережах.

З подякою,     Сергій Іванченко