Як замощувалась Одеса. Частина І

Дві реальності

Про вулиці Одеси, точніше їх бруківку, багато чого відомо, і багато чого написано. Я звернувся до цієї теми от чому. Досліджуючи різні сторони історії міста, мою увагу привернули дві обставини.
Перша: майже сімдесят(!) років з моменту заснування міста його гості і мешканці постійно скаржились на незадовільний стан вулиць. На обтяжливий пил влітку, на непроїзний бруд під час дощів та танення снігу, на жахливі канави для відводу води, які проходили вздовж вулиць, на погане освітлення, на постійний дефіцит прісної води.
Обставина друга: в той же самий час керівництво міста і краю в цілому витрачало шалені зусилля та кошти на подолання зазначених проблем. За цей період (починаючи від Ришельє) населення Одеси збільшилось з 7 – 8 тис. чоловік до більш як 100000 на початку 60-х, а кількість будинків з 400 до близько 4500 відповідно. Одеса стала третім в імперії містом за показниками товарообороту та чисельності населення. При цьому базові проблеми з благоустроєм непід’ємним тягарем гальмували просування міста вперед. Чому так?
Це цікаве питання. Саме пошуку відповіді на нього присвячений цей нарис.

"Я жил тогда в Одессе пыльной..."

З комунальним господарством на початку XIX століття справи в місті були зовсім кепські. Щиро кажучи, його просто не було: вулиці не були замощені, тож влітку городяни страждали від пилу, а восени-взимку – від бруду; освітлення не було; стічні води відкритими канавами сплавлялися в море. На малюнках зображені добре облаштовані стічні канави на вул. Преображенській у безпосередній близькості соборної площі та Єкатерининській.
Показовими є спогади Олександра де-Рібаса, онукового племінника засновника Одеси (Де-Дібас, с. 328): З брудом справа була ще гірша:
Якщо розглянути історію міста в контексті благоустрою доріг та вулиць, то можна простежити дві фактично паралельно існуючі та фактично не корелюючи між собою реальності.

Реальність перша

Адміністрація міста та краю з перших років існування Одеси систематично здійснювала заходи щодо покращення доріг та вулиць, та виділяла на це чималі кошти.

Якщо переглянути архівні справи, що зберігаються в Державному архіві Одеської області (ДАОО), наприклад, Одеського будівельного комітету (Фонд 59), Міської думи (Фонд 4), Генерал-губернатора (Фонд 1), то стає очевидним, що принаймні з 1803 року в Одесі планувались і виконувались роботи, спрямовані на облаштування та благоустрій вулиць.
Наведу в хронологічному порядку посилання та назви деяких найбільш показових справ (мовою оригіналу).

Архів Будівельного комітету(Ф.59. Оп.1)

• Січень 1806. «Об исправленіи дорогъ и мостовъ, устройстве тротуаровъ, бассейновъ, колодцевъ и т.п.», 261 арк. (Спр. 16).
• 1808. «Объ исправленіи дорог, мостов и проч. Тутъ-же и приговоръ Думы о проводе въ городъ фонтана», 271 арк. (Спр. 26).
• Лютий 1810. «Объ устройстве по улицамъ тротуаровъ», 175 арк. (Спр.60).
• Січень 1812. «Объ исправленіи дорогъ и прочихъ городскихъ сооруженій» (Спр.68).
• Лютий 1812. «Объ устроеніи тротуаровъ въ 1812 году» (Спр.70).
• 1815. «Объ исправленіи городскихъ и загородныхъ строений, дорогъ, колодцевъ и проч.», 355 арк. (Спр. 89).
• Січень 1816. «Вообще о настилке дорогъ», 55 арк. (Спр. 99).
• Січень 1816. «Объ исправленіи городскихъ дорогъ и бассейновъ», 563 арк. (Спр. 100).
• Грудень 1820. «О починке городскихъ дорогъ и пр.», 280 арк. (Спр. 189).
• Березень 1823. «О починке городскихъ домовъ, мостовъ, дорогъ и колодцевъ», 240 арк. (Спр. 258).
• Вересень 1826. «Объ устроеніи дороги, ведущей на Средній фонтанъ», 8 арк. (Спр. 534).
• Квітень 1826. «О построеніи шоссе съ тротуарами по Екатерининской улице», 8 арк. (Спр. 674).
• Квітень 1826. «О покупке щебня для шоссе по Греческой улице», 132 арк. (Спр. 675).
• Квітень 1833. «Объ мощеніи площади старого базара», 303 арк. (Спр.1812).
• 1836. «Объ устроеніи шоссе изъ щебня по улице около дома Ремесленной Управы», 73 арк. (Спр. 2117).
• 1837. «Объ устроеніи тротуара отъ бульвара до биржи», 12 арк. (Спр. 2232).

Архів Одеського генерал-губернатора (Ф.1. Оп.190)

• 1823. «Объ устройстве въ городе Одессе шоссе и тротуаровъ по Ришельевской и Херсонской улицам и по дороге къ карантину», 172 арк. (Спр. 56).
• 1824. «Объ устроеніи шоссе по дороге близь Одессы на пересыпе», 21 арк. (Спр. 106).
• 1824. «О подержаніи устроенныхъ в Одессе шоссе починкою и очищеніемъ отъ грязи а также назначеніемъ къ присмотру за онымъ работниковъ», 108 арк. (Спр. 110).
• 1829. «Объ устройстве шоссе водосточныхъ канавъ въ некоторыхъ местахъ города Одессы и исправленіи дорогъ, мостовъ, и устройстве спусковъ», 632 арк. (Спр. 66).

Архів Одеського генерал-губернатора (Ф.1. Оп.191)

• 1835. «Объ устройстве въ Одессе шоссе и тротуаровъ часть 3-я», 514 арк. (Спр. 39).
• 1836. «Объ устройстве въ Одессе и на городской земле водосточныхъ канавъ, дорогъ мостовъ и спусковъ», 256 арк. (Спр. 47).
• 1837. «Объ устройстве въ Одессе шоссе и тротуаровъ», 406 арк. (Спр. 64).
• 1838. «Объ устройстве въ Одессе шоссе тротуаровъ и мостовыхъ», 578 арк. (Спр. 2).
• 1839. «Объ устройстве въ Одессе шоссе тротуаровъ и мостовыхъ», 577 арк. (Спр. 2).
• 1839. «По представленію Одесскаго военнаго Губернатора отомъ чтобы устройство и содержаніе мостовыхъ и шоссе въ Одессе отнести на счетъжителей», 12 арк. (Спр. 14).

І це далеко не всі справи інстанцій, що були дотичні до будівництва та утримання доріг та вулиць в місті. Тут варто звернути увагу на те, що більшість заходів носила плановий характер. Це видно з того, що документи затверджувались наприкінці звітного, або на початку поточного фінансового року і охоплювали весь його період. Але адміністрація міста не тільки планувала, а й здійснювала конкретні заходи щодо поліпшення стану вулиць міста.
Наведені нижче архівні справи свідчать про те, що для поліпшення міських комунікацій регулярно відповідні структури міської влади скуповували та заготовляли щебінь, що видобувався на території градоначальства близь Сухого лиману; купували спеціальне обладнання на кшталт чавунних катків; впроваджувались адміністративні заходи з метою залучення іноземних суден для доставки в Одесу придатного для замощення вулиць дикого каменю.

• Лютий 1823. «О цилиндрахъ для укатывания шоссе», 246 арк. (Ф. 59.- Оп. 2.-Спр. 257).
• 1825. «О распоряженіяхъ сделанныхъ насчетъ привоза въ Одесской портъ вместо баласта дикаго камня тутъ же о сборе камнядля мощенія улицъ въ Одессе», 474 арк. (Ф. 1. - Оп. 190.- Спр.106).
• Вересень 1826. «О расходе щебня на ремонтъ шоссе въ 1826 году», 132 арк. (Ф. 59.- Оп.2.-Спр. 536).
• Квітень 1828. «О заготовленіи Сухолиманскаго щебня на ремонтъ шоссе», 130 арк. (Ф. 59.- Оп.2.-Спр. 957).
• 1833. «О заграничномъ камне привозимомъ на судахъ къ Одесскому порту, для мощенія улицъ, о постройке баркасовъ и пристани для выгрузки онаго», 400 арк. (Ф. 1. - Оп. 191.- Спр.66).
• 1836. «О поставке 2/т куб. саж. Сухолиманскаго камня для ремонтировки шоссе по городу», 30 арк. (Ф. 59.- Оп.2.-Спр.2120).
• Вересень 1836. «Об отпуске на сделание сводов над канавами въ Одесскомъ квартале Екатерининской улицы и на мощение тротуара подъ сими канавами 1664 р.», (Ф. 4. - Оп. 1.-Спр.257).
• Вересень 1836. «Об отпуске отпуске 600 р. на покупку 24 саж. щебня для шоссе.», (Ф. 4. - Оп. 1.-Спр.302).
• Травень 1837. «О двухъ чугунныхъ каткахъ для укатыванія въ Одессе дорогъ; тутъ же о выписке изъ Луганскаго завода 1000 чугунныхъ тумбъ», 47 арк. (Ф. 59.- Оп.2.-Спр.2170).

Є не тільки документальні, а й історичні підтвердження того, що уряд Одеси і всього генерал-губернаторства приділяв увагу інфраструктурній складовій розвитку міста, в т.ч. поліпшенню міських доріг та вулиць.
Ще з 1803 року, після призначення Де-Ришельє на посаду одеського градоначальника та головного адміністратора приєднаних за часів війн з Туреччиною нових територій на півдні імперії, а головним чином тому, що він обрав саме Одесу місцем своєї постійної резиденції, герцог зайнявся питаннями розвитку інфраструктури міста. У т.ч. і благоустроєм вулиць.
Ришельє спромігся отримати дозвіл у імператора на відшкодування на користь міста п’ятої, а не десятої частини митних зборів; за його ж клопотанням міській громаді на устрій доріг, вулиць та мостових було дозволено вносити в міську касу з кожної чверті пшениці, що відпускалася за кордон, по 2 1/5 копійки. В 1813 цей збір було збільшено до 5 коп. (Кирпічников, с. 21).
1804 року за Височайшим указом від 19 лютого в Одесі заснований спеціальний Будівельний комітет під головуванням градоначальника дюка Де-Ришельє. До комітету перейшли найголовніші функції по господарству Одеси, в т.ч. «… Уравненіе и намощеніе улицъ въ городе, исправлениіе дорог и гатей вне города на принадлежащей городу земле…».
Як свідчать архівні записи з першого ж року роботи Будівельний комітет чималу суму грошей витрачав саме на ці цілі.
Наприклад, по даним за 1834 рік частка витрат на обслуговування доріг, мостів, канав та підтримку шосе складала 5,25% відсотків від загальної суми витрат по Комітету і дорівнювала 38377 руб. Зіставні за розміром витрати (відповідно 30820, 31500 та 30722 руб) спрямовувались на утримання самого Комітету, роботи по обслуговуванню портових споруд (включаючи платню гідротехніку та його помічнику), та утримання землечерпальної машини (використовувалась для поглиблення та очистки бухти)(Кирпічников, с. 787).
Проводились відповідні роботи і після від’їзду герцога Ришельє з Одеси (1814) його наступником графом Ланжероном. Мабуть є сенс зауважити, що Ришельє «прийняв» місто з чисельністю населення 7 – 8 тис. чоловік і кількістю будинків 400. А «здав», відповідно, 35000 та 2600.
1820 р. При графі Ланжероні гранітом, що завозився з закордону по вкрай дорогій ціні, були вимощені Карантинний, Військовий та Херсонський узвози (Пам. кн. Од. градоначальства. 1870).
1821 р. Благоустрій Приморського бульвару [Там же].
1823 р. 23 травня 1823 року генерал-губернатором Новоросійського краю призначений граф М.С. Воронцов ; 28 липня він прибув до Одеси.
30 травня 1823 року міністр внутрішніх справ у своєму листі на ім'я графа висловлює своє бачення на нагальну потребу «устроить въ Одессе, въ отвращеніе покрывающей оную въ осеннее и вообще дождливое время грязи, преимущественно предъ всеми другими способами шоссе» (Одеса 1794-1894, с. XLV). Вже з кінця того ж року почалося шосування вулиць місцевим бутовим каменем (Пам. кн. Од. градоначальства, 1780).
Чи було воно вдалим? Скоріше ні, ніж так. Тому вже наступного року генерал-губернатор підіймає питання про створення відповідних комунальних служб, а саме «о поддержаніи устроенныхъ въ Одессе шоссе починкою и очищеніемъ отъ грязи, а также назначеніемъ къ присмотру за онымъ работниковъ» (ДАОО Ф1.-Оп.190.-Спр.110). Ремонт бруківки обходився від 25 до 30 тис. руб. щорічно. При тому вулиці залишалися «решительно непроездимы» [Пам. кн. Од. градоначальства, с. 81].
Тож у 1824 р. була детально вивчена можливість організації «привозки гранита съ береговъ Буга въ Одессу для мощенія шоссе и тротуаровъ» (ДАОО Ф1.-Оп.190.-Спр.141). На проект замощення, який мав завершитись за 6 років, була «исчислена» велетенська сума в 2 447 000 руб. сріблом (Пам. кн. Од. градоначальства, с. 81).
Напевно в очікуванні змін на краще, пов’язаних з цією активністю, Олександр Пушкін, який був приписаний до департаменту безпосередньо Воронцова і перебував в той час в Одесі, пише:
Згодом так воно і сталося, але аж ніяк не скоро. Знадобилось ще близько сорока років, аж доки місто дійсно вкрилось…
У 1825 р., з огляду на те, що іноземні торгові судна, приходячи за зерном в одеський порт порожніми, перед завантаженням скидали баластний камінь просто в акваторії Хаджибейської бухти, від чого її глибина в деяких місцях критично зменшувалась, генерал-губернатором Воронцовим було надано розпорядження «насчетъ привоза въ Одесскій портъ вместо балласта дикаго камня… для мощенія улицъ въ Одессе» (ДАОО Ф1.-Оп.190.-Спр.106).
У 1827, 1830 та 1836 роках Михайло Семенович звертався до шкіперів щодо привезення закордонного каменю певних кондицій в якості баласту, гарантуючи за те плату «за всякую сажень и съ подачею пособія при его выгрузке на берегъ. <…> шхипера, особенно идущія изъ местъ, где можно было добыть камень твердыхъ породъ или плиты, привозили ихъ охотно и городское начальство, чрезъ определеннаго для того особаго чиновника, съ точностью имъ платило. Так продолжали действовать до 1844 г. и тогда триестскими плитами, штуками лавы или мальтийскимъ белымъ камнемъ были вымощены не только многія тротуары и дворы Одесскихъ домовъ, но и целыя улицы напримеръ часть Итальянской <Пушкінська> и часть Дерибасовской» (Скальковский. Зап. о торг. и прром. силах Од, с. 179). Для розвантаження каменю, що привозиться з-за кордону, в 1833 р. навіть було побудовано спеціальну пристань.
«Мальтійські» плити при великому бажанні і зараз можна зустріти в деяких місцях у центрі старого міста, а лавові - деінде у милих серцю двориках старої Одеси.
1832 р. Під усією Військовою балкою прокладена кам'яна зі склепінням труби для відведення атмосферних вод у море (завершена 1833 р.) (Новорос. календ. 1835).
1834 р. До початку року в Одесі замощено 40,455 сажень мостової та шосе (Там же).
В місті та хуторах для бідного люду були відкриті різні роботи. «Замечательнейшія изъ них были: ломка камня, нивелировка и мощеніе улицъ и базарныхъ площадей; въ особенности устройства такъ называемаго «стараго базара»… (Од. вестник, 1834, № 73).
Цими роботами по місту щоденно займалися до 1000 чоловік.
На скільки масштабно проводились роботи по благоустрою вулиць та доріг свідчать наступні цифри: до 1840 р. в Одесі було зроблено «98,011 квадратныхъ саженъ шоссе; къ 1853 году его было уже 163,936 кв. саж., что при ширине въ 6 саженъ, составляло протяженіе свыше 55 верстъ» [Одеса 1794-1894, с. 246]. Нагадаю, що 1 сажень (погонна) = 7 англійських футів = 84 дюйма = 2,1336 метри = 1/500 версти.1 верста = п'ятистам сажням (1066,8 метра) = 1,067 км.
Варто зазначити, що практика замощення вулиць заморським каменем тривала до 1844 року. Нажаль, через те, що, як це заведено в Росії, будь яка добра справа не може тривати довго, проти шкіперів почали чинитися різного роду кривди та утиски при прийманні каменю, крім того ще й не платили. Тож вони полишили ідею «легкого заробітку» на продажі каменю. Ба більш того, шкіпери, або якнайменше витрачати на це час,відновили болісну для порту практику скидання баласту в бухті. Ото ж привізного каменю ставало дедалі менше, а проблем у адміністрації порту - більше.
Отже місцеве начальство вимушено було повернутися до практики шосування вулиць тим, що було під рукою.

Цікаво, що намаганням М.С. Воронцова замостити вулиці місцевим каменем, згодом дана була негативна оцінка. Підводячи підсумки розвитку міста за перші п’ятдесят років його існування Одеський статистичний комітет констатує, що «Первые неудачные попытки замощения Одессы относятся ко времени управления кн. Воронцова» (Тр. Од. Стат. Ком., Вып.ІІІ, стр. 25). Нижче ми спробуємо розібратися, чому ці спроби розцінювались як невдалі.

І все ж, досягнення були. Костянтин Зеленецький (професор Рішельєвського ліцею) в Одеському альманаху на 1839 (с. 172) відзначає здобутки міста в розбудові його інфраструктури (мовою оригінала):

І ось на тлі цієї ледь не хвалебної оди на честь одеських вулиць, усіх цих безумовно дороговартісних та ресурсних робіт, на протязі всього часу з заснування міста майже до кінця ХІХ століття,існувала

Друга реальність,

яка полягала в тому, що дороги, площі, проспекти та вулиці Одеси були, м’яко кажучи, погані.

Можливо, хтось пам’ятає рядки Олександра Пушкіна з подорожі Онегіна (написані 1825 року в Михайлівському): Це спогади поета про його перебування в Одесі 1823-1824 років. Але негаразди з вулицями спостерігалися значно раніше. Так ще 1810 року князь та мандрівник І. Долгоруков на шляху до Одеси зазначав На весні 1819 княгиня Зінаїда Волконська, добра знайома того ж таки Пушкіна, вельми обдарована багатьма талантами особа, яка на той час перебувала в Одесі, на одному із своїх малюнків пером змалювала, як саме граф Ланжерон (в той час керівник міста та краю!), виходячи з будинку княгині, намагається підійти до екіпажу і занурюється башмаки у багнюку. При цьому він страшенно лається. Як зазначає княгиня, екіпаж графа провалюється в яму і не може з неї викараскатися до самого вечора. 24 грудня 1823 у розпорядження графа Воронцова в Одесу прибув з Кишинева чиновник Філіп Вігель, відомий «Записками» спогадів, які він написав вже перебуваючи у відставці. Ось як він згадує своє прибуття до резиденції правителя Новоросійського краю:
Взимку 1832 торгова площа колишнього Вільного ринку була «… въ такомъ виде, что зимою 1832 года торговля, по случаю грязи, была выведена съ Стараго базара» (Одеса. 1794-1894, с. 193).
Не в кращому стані застав Одесу педагог і письменник Михайло Чистяков, який у 1850-х(!) роках здійснив подорож ще недослідженими окраїнами Російської імперії: «Не только снаружи, но и внутри Одесса заслуживаетъ названіе большаго и красиваго города; повсюду великолепныя дома, улицы широкія съ тротуарами только жаль, что не мощеныя; летомъ купаешься въ пыли, а зимою и после сильнаго дождя въ грязи, въ которой можно утонуть, такъ она глубока и вязка» [Чистяков, с. 26].
В більш академічній формі, із спробою якось пояснити жахливий стан одеських вулиць, каже підприємець середини XIX століття, купець 2-ї гільдії, член Одеського статистичного комітету та одночасно літописець Одеси Симон Бернштейн:
Насправді всі ці «недоліки» проявилися значно раніше, ледь не з самого заснування міста.
Ось опис міста, наведений професорами Новоросійського університету Кирпічниковим та Маркевичем (Кирпічников, с. 17-18):
Той же Михайло Чистяков зазначає, що «въ 1854 году было официально констатировано, что одесское шоссе доведено до такаго состоянія, что если не принять решительныхъ меръ, то можно опасаться совершеннаго исчезновенія шоссе на большей части улицъ» (Чистяков, с. 26).
А згадувані вище професори зазначають (с. 40):
В 1879 Осип Чижевич, одеський громадський діяч, мемуарист (1826-1898), після закінчення Ришельєвського ліцею в 1846 році служив в канцелярії генерал-губернатора, згадував:

Щоб хоч якось скласти уявлення про те, як виглядала Одеса в першій половині ХІХ століття, достатньо уважно роздивитися малюнок (художник Карло Боссолі, 1830), що зображує Херсонську вулицю (по якій, до речі, Ф. Вігель в"їздив у місто). В центрі малюнка міська лікарня, будівництво головний корпусу якої завершено в 1808 році, справа - Бульварна поліцейська пожежна частина.

А це центр міста, колись вул. Почтова, зараз Святослава Караванського, міст і будинок (справа) промисловця і мецената Іллі Новікова (художник Карло Боссолі, 1830).
І ось ці реальності паралельно існували до, принаймні, 1864 року, аж коли вулиці міста почали системно замощуватися бугським гранітом.

Кінець першої частини.