ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

Дивна річ, із багатьох міст, заснованих наприкінці XVIІI століття в результаті приєднання до Російської імперії нових територій, лише заснування Одеси визиває сумніви та навіть взагалі заперечується. Серед цих міст в т.ч. основні обласні центри півдня України: Херсон, Запоріжжя, Дніпро.

Для довідки.

Погодьтеся, історії заснування цих міст дуже схожі і практично нічим не відрізняються від історії заснування Одеси: всі вони виникли на місці здавна існувавших поселень, а містами були призначені відповідними указами (рескриптами) Катерини II.
Але ж, на відміну від Одеси, ніхто занадто яро не заперечує факту їх заснування.

Так чого саме Одеса?

Я вбачаю можливою відповіддю на це запитання таку подію, як ДЕМОНТАЖ ПАМ’ЯТНИКА ЗАСНОВНИКАМ МІСТА, центральною фігурою якого була постать імператриці Катерини II.
Через варварську війну, розпочату нащадками тієї самої імперії та запровадженням Закону про деколонізацію (Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», ухвалений Верховною Радою України 21 березня 2023. Закон надав правову рамку для процесу деколонізації в Україні, який було розпочато після російського вторгнення в Україну 2022 року) важко уявити, що на одній з центральних площ міста – Єкатерининській – залишиться пам’ятник російській імператриці (до речі, назва площі не має (не мала) відношення до імені імператриці; вона була названа на честь святої Катерини. Однак, на всяк випадок, її також перейменували). Але ж був демонтований весь пам’ятник.

Нагадаю, пам’ятник засновникам Одеси був побудований через сто(!) років після цієї славетної події. Центральну фігуру імператриці оточували постаті Осипа Де-Рібаса, Платона Зубова, Франса Де-Волана та Григорія Потьомкіна, які дотичні та безпосередньо дали початок будівництву Одеси. Пам'ятник було відкрито 1900 року. Більше про це я писав тут (ru).
В руці імператриця тримає указ про заснування Одеси, а ногою попирає турецький прапор Ахмеда-паші, останнього начальника фортеці Хаджибей. Вимушений визнати, що з кожним наступним бомбардуванням Одеси цією кремлівською поганю, кожним розбитим або спаленим будинком, кожним вбитим мешканцем нашого міста, все менше і менше залишається бажання завершити дослідження. Бо усе це неспровоковане варварство мимоволі затирає грань між сьогоднішніми людожерами та вбивцями з північного сходу (огидно навіть зазначати назву цієї території) та тими достойниками, чиї імена пов’язані із славетним минулим Одеси.

Але справа розпочата та незакінчена гірша за нерозпочату. Тому, з огляду на, ні, не історичну правду, бо поняття історичної правди (чи неправди) має опосередковане відношення до власно історії, а на історичні факти, я продовжу.
Що ж стосується т. зв. історичної правди, то цей термін є похідним; це лише толкування, інтерпретація та подання історичних фактів.
А факти свідчать про те, що якби не успішні (для неї) війни Російської імперії з османами наприкінці ХVIIІ століття, то не було б на півдні сучасної України не тільки чого позбавлятися із колоніального минулого, а й не було б де. Від Очакова до гирла Дунаю. Взагалі, багато б чого не було.
Тому рухаємося далі.

Чи була заснована Одеса?

Сучасна історична вельми заполітизована та ідеологізована (мабуть, не без підстав) думка наголошує, що заснування Одеси взагалі не мало місця. Бо не могло бути. Обґрунтування цього ствердження дається, наприклад, в першому випуску спецпроекту "Одеса - не російське місто" інформаційного інтернет-видання «Суспільне Одеса». Які наводяться аргументи?

Аргумент 1. Одеса виникла не на порожньому місці, а є подальшим розвитком населеного пункту, який тут був ще з XV століття.

Що про це відомо? Якщо коротко, то наступне.

Дійсно, на місці нинішньої Одеси ще за часів Великого князівства Литовського був порт Кочубіїв. Саме порт. Зазначається, що з 1415 року (перша писемна згадка) Кочубіїв був портом через який вивозили зерно в Європу.

Пізніше, вже під владою Османської імперії (принаймні з 1540), окрім експортно-зернового порту, цей пункт перетворився також на важливий центр видобутку та продажу солі.
Для захисту поселенців та торгівців від нападу з боку степу в ньому була побудована фортеця.
У 1764 році, після занепаду та подальшого відновлення, через порт Хаджибей османи відновили експорт зерна до Стамбулу. Тоді ж був розпочатий ремонт занапащеної фортеці.

Отже, основна теза аргументу така: оскільки порт, фортеця і поселення вже були і навіть процвітали, то як можна на місці того, що вже є, засновувати принципово теж саме?
Що саме? Відповідь дає Аргумент 2.
Перед штурмом Хаджибея 1789 року один з керівників операції Йосип Де-Рібас пише дружині, що йде штурмувати місто.
Основна теза аргументу: якщо Де-Рібас визнає, що штурмує місто, то як він пізніше на місці цього міста (вибачте за тавтологію) засновує місто?

Аргумент 3.
Історик Одеси Костянтин Миколайович Смольянинов в одній із своїх праць, присвячених історії Одеси, також називає Хаджибей містом, а не просто фортецею.

Отже логіка аргументації складається з чотирьох кроків:
1. поселення вже було 2. поселення було містом 3. заснувати місто на місці міста неможливо 4. Одесу не було засновано.

Проаналізуємо ці аргументи і саму логічну побудову.
Почнемо з аргументів 2, 3. Їх «залізобетонність» викликає м’яко кажучи сумніви. Дійсно, якщо генерал перед штурмом фортеці називає населений пункт, де розташована вона та її форштадт містом, то цей населений пункт безумовно містом і є. Чому? Бо точно не село (в селах не будують фортець).
Якщо історик в своїй праці, щоб не повторюватися, називає населений пункт то селищем, то поселенням, то містечком, то містом, то це означає, що мова йде саме про місто. До речі, не менш відомий історик професор Надлер (Надлер В. К. (1840–1894). Одесса в первыя эпохи ея существования) називав Хаджибей «посьолком та «местечком». Але навіщо згадувати професора Надлера, якщо його визначення не є концептуальним і не вписується в сучасний дискурс історичної правди.

Ну так, це все іронія. А що по суті?

Повернемося до аргументу 1. Готовий припустити, що в далекому ХV столітті славне місто Кочубіїв було найбільш розвиненим індустріальним та торговим містом та портом у Всесвіті. Але ж (це не визиває суперечок) вже з середини того ж століття, після послаблення Литовського князівства, ця місцевість приходить у занепад. Ті ж самі автори проекту в своїй публікації цитують професора кафедри історії України ОНУ ім. І.І.Мечникова Т. Гончарука:

В «непоганому» стані фортеця перебувала до середини XVIII століття.
Згодом османи почали відроджувати цей край; у 1764 через Хаджибей був відновлений вивіз зерна, а в 1765 розпочато ремонт фортеці. Втім, навіть після ремонту, вона була настільки жалюгідною, що Запорізькі козаки, які час від часу відвідували ці місця, називали її «фортечкою».
Про те, що фортеця була дійсно невеликою свідчать офіційні дані з доповідної записки від 30 жовтня 1784 французького інженера на турецькій службі Андре Жозєва Лаффіт-Клаве про те, що жалюгідний замок налічував 20-25 чоловік гарнізону.

Як же виглядало це «місто»? За описом В. Яковлєва (Яковлев В.А. К истории заселения Хаджибея. 1789 – 1795. ) неподалік від фортеці розміщувалось татарське селище, мешканці якого проживали у невеличких, погано побудованих з місцевого каменю землянках, що на зиму накривалися повстю. При будь якій небезпеці татари сідали у повозки та тікали. На час навігації в Хаджибеї з’являлась деяка кількість тимчасових мешканців різних національностей для роботи на завантаженні суден. Із закінченням навігації вони розбрідалися по більш веселим сусіднім містам, де і спускали свій літній заробіток. В Хаджибеї також мали осілість декілька грецьких сімей, які залишилися після його завоювання. В селищі вздовж яру розміщувався заїжджий двір для купців, мечеть, торгові лавки. В гирлі балки – пристань, до якої примикав будинок командиру яничарів. Тут же був колодязь та будинок коменданта порту.
Фортеця була з іншого боку селища там, де зараз Воронцовський палац на Приморському бульварі.
За рік до заснування Одеси, 1793 р., в окрузі Хаджибея було лише 8 населених пунктів, де проживало 254 особи. Серед них: Дальницька слобода, чотири малі безіменні слободи на річці Свиній та дві такі ж слободи на річці Куяльник.
В самому Хаджибеї за даними священика Романа Іванова було лише десять дворів. В них налічувалось 28 місцевих жителів (християнського віросповідання).

От і все місто.
А хіба місто? Ну точно, що не село, бо за визначенням село – це населений пункт неміського типу, більшість мешканців якого займаються сільським господарством.
Навіть з вельми короткого опису Хаджибея не виникає сумнівів, що цей населений пункт не спеціалізувався на сільському господарстві. Ще й фортеця та пристань. Отже – місто.

А що таке місто? За визначенням ЕНЦИКЛОПЕДІЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (ЕІУ)

«Накладемо» це визначення на опис Хаджибея. Великий населений пункт - ні; укріплене поселення – так; населення зайняте звичайно поза сферою сільс. госп-ва – так; осередок соціально-екон., культ. та реліг. життя, часом влади – частково.

Отже, точно не село, але й не місто. А що? Знову звернемося до Енциклопедії. Виявляється, окрім СЕЛА та МІСТА є така категорія населених пунктів, як МІСТЕЧКО. За визначенням ЕІУ
Погодьтеся, що саме визначення «містечко» найбільш пасує населеному пункту, яким був Хаджибей. Саме таке його визначення найчастіше зустрічається в історичній літературі того часу. Таким уявляв поселення Хаджибей художник Г. Ладижинський, 1888 р. Отже, який висновок можна зробити по перших двох аргументах? Напевно такий:
населений пункт, який штурмував загін Де-Рібаса точно не був селом. Але й на місто він "не тягнув". Отже - містечко.
Тут, мабуть, доречно процитувати Ф. Бруна (1865. Судьбы местности занимаемой Одессою, с. 31), який пише, що коли турки почали відбудову фортеці Тобто цей населений пункт мав і таке визначення.

Але, за великим рахунком, чи так це принципово і так важливо? Напевно ні.
Втім принципово от що: майбутня Одеса утворилася в наслідок еволюційного розвитку Хаджибея, чи була заснована на його місці?
Якщо перше, то ніякого заснування дійсно не мало бути; якщо друге - то чому б ні.

Зараз ідеологічно відрехтована через велику війну «історична правда» наполягає на тому, що Хаджибей був саме містом. А оскільки заснувати нове місто на місці існуючого та функціонуючого міста неможливо, то засновування Одеси не було.
Тоді, що було? Що відомо про період з моменту приєднання нових територій до підписання Катериною ІІ рескрипту про заснування порту та міста?
Перш ніж відповісти на це запитання уявимо таку ситуацію.

Чи міг відбутися такий діалог? Маячня, звісно. А сталося саме так ))
А тепер дещо відійдемо від історичної правди, та зануримося в історичні факти тих років. Що відбувалося з 1789 по 1794?

• В лютому 1788 був взятий Очаків з його могутньою фортецею, яка пізніше була повністю зруйнована.
• В вересні 1789 взяті Хаджибейська та Акерманська фортеці.
Таким чином, як пише А. Скальковський, «… вся Очаковская область, отъ Буга до Аккермана, досталась Россійскому владычеству».
• В лютому 1790 О. Суворов взяв штурмом Ізмаїл, після чого підкорив Росії всю Бессарабію.
• 29 лютого підписаний Ясський трактат, за яким Туреччина підтвердила уступку земель від Дніпра та Бугу до Дністра із Очаковом включно. Проте фортеці за Дністром та Дунаєм (Ізмаїл, Акерман, Бендери, Хотин) були повернуті туркам.
  Отже, для захисту, як це політкоректно називалося «новоприобретённых земель» Росія вимушена була заснувати ІІІ-ю або Дністровську лінію фортець. Перша з цих фортець – Овідіопольська (при впадінні річки Хаджидер в Дністровський лиман), друга – на Дністрі в 12 верстах від Бендер – Тираспольська, третя – поряд з розореним Хаджибейським замком. Остання вважалася найбільш важливою, бо на неї покладався захист рейду, де мав міститися гребний флот імперії на Чорному морі.
• Всі три фортеці були започатковані 1793 року. Для цього було створено спеціальний орган під назвою «Экспедиція строенія южныхъ крепостей», яку очолювали О. Суворов та В. Каховський.

Ці факти свідчать про те, що на самому початку після «приєднання територій» на місці Хаджибею мала бути збудована лише потужна фортеця для захисту грецької гребної флотилії.
Саме на це вказує Катеринославський губернатор В. Каховський в травні 1792 в своєму рапорті на указ щодо «обозреть вновь присоединенную страну, разделить оную на уезды, назначить города по способности…». В рапорті генерал Каховський зазначає: «Аджибей назначенный Вашимъ Императорскимъ Величествомъ для обитанія служащихъ въ средиземномъ море на флотиліи…».
І це все. А ні про торговий порт, а ні про місто мова не йде.
Більш того, навіть в захопленій турецькій фортеці необхідності немає. Все мало бути побудовано з «нуля».
Підтвердженням тому є наказ від 10 листопада 1789 головнокомандувача російськими військами Г. Потьомкіна захоплену фортецю розібрати на будівельний камінь для майбутніх нової фортеці, казарм та інших споруд військового призначення. Тобто а ні існуюча фортеця, а ні її форштадт як такі, в планах командуючого стратегічного значення не мали.
Нова фортеця, започаткована 10 червня 1793, мала містити 2000 чоловік гарнізону, та 120 гармат. Вона мала надійно захищати рейд та придатне для висадки місце (!).

Висновок. Після захоплення Хаджибею влада імперії не бачила в цьому поселенні (саме в поселенні) жодних перспектив. Інтерес становила лише Хаджибейська бухта, в якій мав розміщуватися гребний чорноморський флот.
Рішення про будівництво в цьому місці фортеці було би прийнято в будь якому разі, не зважаючи на те, проживав там хтось до цього, чи ні, існувала там до цього інша фортеця, чи ні.
Більш того, можна стверджувати, що до середини 1793 поселення Хаджибей взагалі втратило ознаки цивільного населеного пункту і перетворилося на гарнізонне містечко, в якому велись значні за обсягом будівельні фортифікаційні роботи.
В 1794 в фортецю прибули два мушкетерські та два гренадерські полки. В цей час окрім військових в Хаджтбеї іншої влади не було.
Як поводили себе військові з місцевим населенням? Як завжди. От що відносно цього пише професор Надлер (дано в перекладі авт.).

Що ж до утворення на місці Хаджибею великого порту та міста, то не зважаючи на те, що ця ідея виникла у генерала Де-Рібаса відразу після захоплення фортеці, відповідне рішення було прийняте лише у 1794 році. І пов’язане воно з вирішенням стратегічного для імперії в Чорноморсько-Азовскому регіоні питання: де має знаходитись головний в Північному Причорномор’ї військовий та торговий порт. Керівництву регіону була дана вказівка провести обстеження захоплених земель.

У згаданому вище рапорті від 5 травня 1792 року губернатор Каховський доповідав, що

Зверніть увагу на два нюанси:
1. Аджибей виступає лише як місце перебування персоналу флотилії; майбутнє місто розглядається як щось відокремлене та з Хаджибеєм не пов'язане.
2. Майбутнє місто мало розміщатися не в гирлі балки та вдовж останньої, тобто там, де знаходилось селище Хаджибей, а на плато (подивіться нижче за текстом на план міста, розроблений Де-Воланом).
Там же Каховський зазначає, що з цього місця дуже зручно оглядати не лише степ, а й море. Ґрунт навколо родючий. Тому дуже потрібно цю територію заселити найпоспішніше.
Цікаво от що. Отримавши Рапорт від Каховського, Катерина II відразу призупинила будівництво порту в Очакові (до захоплення Хаджибея найбільш перспективним місцем для головного порту розглядався саме Очаків) до з’ясування, яке місце для цього найбільш придатне. Зауважимо, що окрім Очакова запропоновані були Херсон, Миколаїв та водоймище, що мало бути вручну вирите за новою фортецею у Кінбурні. Проведені гідравлічні дослідження дозволили у якості пріоритетних залишили лише два варіанти: Очаков та Хаджибейську бухту.
Підготувати відповідне обґрунтування було доручено інженер-полковнику Де-Волану. Таке дослідження було проведено. Наведу фрагмент його доповіді, який розкриває недоліки Очакова і переваги Хаджибейської бухти. Наприкінці 1793 граф Зубов, наступник князя Г. Потьомкіна на посту Херсонського та Таврійського генерал-губернатора, погодився з аргументами Де-Волана та губернаторів Каховського та Хорвата (наступник Каховського). Він довів свою думку та думку Де-Рібаса до імператриці.
Як наслідок лише 27 травня 1794 року нею були підписані ті самі два рескрипти, один на ім’я Де-Рібаса, інший – Платона Зубова, в яких вона наголошувала, що приймаючи до уваги вигідне положення Хаджибея на Чорному морі та пов’язані з цим вигоди, вона визнала за необхідне заснувати там не тільки військову гавань, а й купецьку.
На будівництво порту, адміралтейства, казарм та складів асигнована була чимала сума у розмірі 1,993,625 руб. на 5 років (Федоров, с.14).
Тоді ж Йосип Михайлович Де-Рібас вже у чині віце-адмірала був призначений Головним начальником будівництва порту та міста Хаджибея по затвердженому плану, розробленому Де-Воланом.

Які задачі стояли перед забудовниками міста? От як їх формулює професор Надлер (зверніть увагу на останні слова: "въ вновь-заводимомъ городе").

22 серпня 1794 (за новим стилем 2 вересня – день заснування Одеси) були закладені фундаменти: великого молу; малої пристані, де мала бути гавань для гребних суден (пізніше названа Платонівською на честь Платона Зубова); елінгів та верфі для ремонту суден; двох пристаней для приставання купецьких суден із набережної.
Пізніше (1796) граф Зубов з доходів Новоросійського краю виділив ще 312,135 руб. на будівництво в місті шпиталю, Соборної церкви, магістрату та будинку для головного начальника. Для виконання усіх забудов в місті була заснована «Канцелярія строенія города и порта Хаджибейскаго», директором якої був призначений полковник Франс Де-Волан.

Що стосується назви Одеса
Історик та дійсний член Одеського статистичного комітету (із середини 1860-х - до кінця 1890-х) І. Федоров в праці, присвяченій 100-літтю Одеси зазначав, що а ні в офіційних документах, а ні в збірках законів немає відомостей про те, коли Хаджибей був перейменований в Одесу. Є лише одне посилання на Найвищий наказ від 27 січня 1795.
Ось текст цього наказу на адресу Сенату:

Федоров звертає увагу на те, що із тексту наказу не слідує, що Хаджибей було саме перейменовано в Одесу (в сенсі, що Одеса є той самий Хаджибею, але перейменований). Історик пояснює це неясністю формулювання указу, або неточністю при його переписуванні.
Але можливо, що ніяких неясностей та неточностей не було. Просто наказ констатує, що місто Одеса не є наступником поселення Хаджибей, а є новим містом, що засновано на місці колишнього татарського поселення. Підтвердженням цієї думки є подальша історія будівництва та заселення Одеси.

Раніше мною були наведені дані щодо чисельності мешканців Хаджибею, хто саме його населяв незадовго до його захоплення, і як це селище виглядало. А як мало виглядати нове місто?

Першим планом забудови міста воно було поділено на два форштадти: грецький та військовий. Форштадти були розбиті на окремі ділянки: Грецький – на шістдесят п’ять кварталів та 720 ділянок. В 1794 з 1270 ділянок не були розібрані лише 62 ділянки на військовому та 305 на грецькому (Яковлев, с. 19-20).
Наприкінці 1795 Де-Рібасом був проведений перший перепис населення Одеси. Він показав, що в місті проживає 2349 чоловік (окрім дворян, чиновників та Грецького дивізіону), у т.ч. міщан, приписаних до міста – 566, казенних поселян – 500, іногородніх міщан – 613, євреїв – 240, греків – 224, болгар – 60, купців – 146. Насправді мешканців було значно більше: багато з них просто не бажали, як то кажуть, «світитися» через недовіру до влади та сумнівне минуле. Що напевно відомо, то це те, що до вказаної кількості необхідно додати 98 сімей Чорноморських козаків, що оселилися тут, та ще 20 офіцерів, що з ними були (Скальковск., с. 48-49).
Для поселенців було відведено 15,000 десятин землі та дозволено побудувати 55 кам’яних будинків з лавками. Погодьтеся, що все це мало нагадує колишній Хаджибей.
Щоб усвідомити, наскільки підхід до розвитку поселення Хаджибей відрізнявся від того ж щодо Одеси, наведу чотири малюнки: перші два – план Хаджибею 1766 та Одеси 1794.
З інших двох перший характеризує стан розвитку Хаджибея за 350 років (!) його існування. Другий – Одеси за перші 60 років.

Погодьтеся, навряд можна уявити, що населений пункт, відображений на парних малюнках є органічним наслідуванням того, що є на непарних.
А взагалі-то уся ця метушня з заснуванням, чи не заснуванням Одеси нагадує відоме прислів’я в якому йдеться про дитину, яку від великої старанності, виплеснули разом з брудною водою. Схоже, сучасні більшовики та гіперпатріоти рухаються саме в цьому напрямі. Ще недовго і зазначений дискурс дійде до свого логічного апофеозу безглуздя, чи безглуздого апофеозу. Формулюватися він буде якось так: навіть якщо б імперія не відібрала землі північного Причорномор’я у Османської імперії, все одне отой турецький населений пункт (я навмисно уникаю визначення його статусу) під назвою Хаджибей перетворився би на квітуче місто з мільйонним населенням, "перлину" у моря, у складі незалежної самостійної України.

ВИСНОВОК

Не зважаючи на те, що на місці нинішньої Одеси з часів Великого князівства Литовського існував населений пункт, який при Османській імперії отримав назву Хаджибей, немає підстав вважати, що Одеса є його наступником.
З огляду на воєнно-стратегічне та економічне становище Російської імперії на Чорному морі після захоплення нових територій, місто та порт в Хаджибейській бухті були би збудовані в будь якому разі.
Отже, заснування Одеси мало місце.

Деякі коментарі до викладеного

1. Відносно непорозуміння з визначеннями місто, містечко, поселення, населений пункт тощо.
Звідки уся ця термінологічна чехарда? Як було зазначено вище, в Російській імперії просто не було чіткого визначення, що таке місто.
В 1819 році відомий статистик К. Ф. Герман вказував на те (в перекладі авт.), що:

Ну то й що? - запитаєте ви, - навіщо вникати в тонкощі визначень? Хаджибей (Кацюбеїв) було засновано в XV столітті? Було! Так про що мова?
А от саме про визначення. В тому, що селище Хаджибей має давню історію, ніхто за часів початку будівництва Одеси сумнівів не мав. Але ж мова йде саме про заснування міста.
З попередніх відомостей про цей населений пункт було встановлено, що це не село, а отже це… А що саме це? – тут вже хто, коли та який саме термін підібрав. До речі, у тому ж указі від 27 січня 1795 (офіційний документ) відносно перетворення Хаджибея на Одесу останній кваліфікується як «татарское селеніе (ru)».

2. А як відбувається заснування населених пунктів в сучасній Україні?
Цей процес регламентується спеціальним Законом України, який називається «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України», який у т.ч. вводить поняття категорії населеного пункту.

Про що в Законі йдеться. Відразу зазначу, що термін «заснування» в ньому відсутній. Населені пункти та поселення можуть бути утворені. Чи це одне й те саме? Вирішуйте самі. Спираючись на норми Закону спробуємо відповісти на цікаві для нас питання, а саме (далі окремі місця в формулюваннях виділені авт.):

1. Що таке населений пункт, що таке місто?

2. Який порядок утворення населеного пункту?

3. В чому полягає техніко-економічне обґрунтування доцільності утворення населеного пункту?
Склад та зміст техніко-економічне обґрунтування регламентований МІНІСТЕРСТВОМ РОЗВИТКУ ГРОМАД, ТЕРИТОРІЙ ТА ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ в НАКАЗІ від 16.04.2024 № 325 (станом на 28.10.2024).

З цих витягів стає зрозуміло як, навіщо та за якими критеріями та процедурами має утворюватися новий населений пункт, у т.ч. місто. Коротко сформулюємо ці положення.
 
А) При заснуванні міста мають бути враховані особливості місцевості, у т.ч.: історичні, географічні, демографічні, соціально-економічні, природні, екологічні, етнічні, культурні умови місцевості; можливість управління територією; фінансова та інфраструктурна спроможність місцевого самоврядування.
 
Б) Окрім самого подання про утворення населеного пункту, до нього необхідно додати: техніко-економічне обґрунтування доцільності утворення населеного пункту, пропозицію щодо назви та її обґрунтування з посиланням на оті самі умови місцевості, розрахунок чисельності жителів, та карту-схему місцевості із зазначенням місця розташування.
 
В) Обґрунтування орієнтовної перспективної чисельності населення здійснюється з огляду на визначені цілі утворення населеного пункту, функції (роль та місце) населеного пункту у місцевій та регіональній системах розселення та основні містоутворюючі функції населеного пункту.
 
Г) Затвердження рішення відносно утворення та найменування населеного пункту.
 
Ще раз зверну увагу на відсутність в цитованому Законі України поняття «заснування». Тобто в сучасній історії нашої країни населений пункт не може бути «заснований» за визначенням. А отже не може бути і засновників. Але ж це за діючим законодавством.
А тепер запитаємо себе, що з наведеного (зрозуміло, з прив’язкою до умов та обставин Російської імперії кінця XVII століття) не було виконано при заснуванні/утворенні міста Одеса? Хіба що те, що рішення про його утворення (Рескрипт від 27 травня 1794) набрало чинності дещо раніше ніж рішення про найменування (Наказ від 27 січня 1795).

Вгору