Воронцовський маяк
Третій Воронцовсьий маяк, поштова марка 1982 р.
Воронцовський маяк – морська візитівка міста – має таку ж багату та непросту історію, як і сама Одеса.
Він гордо красується на краю Рейдового молу, зустрічаючи та проводжаючи мандрівників морів, які вирішили відвідати гостинну Одеську гавань.
І все ж, Воронцовсьий маяк не був і не є першим Одеським маяком. Той був побудований зовсім в іншому місці.
Передісторія
В 1815 році при генерал-майорі Кобле був закладений маяк на мисі Великого Фонтану поряд з Успенським чоловічим монастирем.
Є досить цікава історія, пов'язана з монастирем (його заснуванням), та у певному сенсі дотична до самого маяка.
Раніше на місці монастиря знаходилась садиба поміщика Тефткла. Якось уночі під час чергового святкування для розваги гостей було розведене велике багаття.
Якийсь іноземний корабель, прямуючи вночі до Одесового порту, був введений в оману яскравим вогнем і розбився об скелі Великофонтанського мису навпроти садиби Тефтула.
Багато народу загинуло. Це так вразило чиновника, що він на знак спокути вирішив пожертвувати свої землі на користь монастиря, який він і збудував.
Монастир було засновано 1814 р.
Добудований маяк був за часів генерал-губернатора найсвітлішого князя М.С. Воронцова і офіційно відкритий 6 грудня 1827 р.
Цей маяк був першою капітальною спорудою такого роду в Північному Причорномор'ї.
Він призначався для орієнтації суден на далеких підходах до Одеси та відповідав на той час усім вимогам щодо безпеки судноплавства.
Висота його вогню склала 201 фут (61,27 м) над рівнем моря.
Пізніше маяк був обладнаний двома паровими та двома електричними машинами, паровою сиреною для подачі сигналів під час туману.
У 1861 році, першому на Чорноморському узбережжі, на цьому маяку було встановлено діоптричний (заломлюючий) апарат Френеля, придбаний у Парижі.
Регулярне електричне світло (перше в Росії) маяк дав
14 травня 1868 . Джерелом світла була лампа Фуко з вугільними стрижнями, між якими створювалась електрична дуга.
Пізніше, у зв'язку з частими зсувами узбережжя Великого Фонтану і самого мису, було вирішено перенести маяк дещо углиб нагірного плато.
Важко сказати, наскільки виправданим було це рішення, бо старий маяк простояв непошкодженим аж до кінця 1920-х років, коли і був нарешті розібраний.
10 вересня 1901 на новому місці запрацював новий маяк. Його висота була 77 футів, а висота вогню над рівнем моря становила 212 футів.
Під час Першої світової 1914-1915 років і громадянської війн за умов воєнного часу маяк не працював, його світло було погашено 20 липня 1914 р.
Електрогенератори, які забезпечували роботу маяка, за наказом командувача УПА було передано військовому відомству для освітлювального прожектора. Вогонь на маяку був запалений лише 1923 р.
Цей Великофонтанський або Одеський (офіційна назва) маяк працює досі і вказує шлях до порту на далеких підходах до Одеси.
Перший Воронцовський маяк
Отже Великофонтанський маяк цілком забезпечував безпечний підхід суден до Одеської бухти.
Але, у міру вдосконалення та ускладнення навігації в бухті, розвитку гідротехнічних споруд порта виникла актуальна потреба у будівництві маяка безпосередньо при вході гавань.
Підштовхували до цього неодноразові випадки посадки суден на підводні елементи Карантинного молу.
В 1833 р. адмірал Лазарєв стає головнокомандувачем Чорноморського флоту та всіх портів Чорного моря.
Саме з його ініціативи та безпосереднього сприяння у влаштуванні маяка з боку генерал-губернатора Новоросії найсвітлішого князя Михайла Семеновича Воронцова (він був головним меценатом будівництва) на краю Карантинного молу в 1845 році був встановлений перший стаціонарний маяк, винесений у море.
У Новоросійському календарі на 1854 рік маяк зазаначався як Одеська вежа на якій було встановлено два постійні вогні:
верхній, що освітлював горизонт на 10 1/2 миль, та нижній - на 9 3/4 милі.
Висота вежі зі щоглою та флагштоком від основи складала 92 фути; від рівня моря - 103 фути.
Вдень на флагштоці підіймався жовтий прапор.
10 квітня 1854 р. (розпал Кримської війни), під час обстрілу міста з одного із суден об'єднаної англо-французької ескадри, маячну вежу було знищено внаслідок прямого влучення в неї запального снаряда.
Пізніше, в
1859 р. маяк відновили, але зі своїми завданнями він вже не справлявся і потребував модернізації.
От як раз йому на заміну і прийшов
перший Воронцовський маяк.
Новий маяк представляв собою принципово іншу конструкцію. Це була масивна вежа заввишки 9,15 метрів (30 футів), на верхівці якої розташовувався спеціальний ліхтар.
Для спорудження маяка вперше в Одесі було застосовано чавунні тюбінги – формоутворюючі елементи збірної конструкції.
Маяк був освячений
8 листопада 1863 р. у день відкриття пам'ятника Михайлу Воронцову на Соборній площі, чому й отримав назву Воронцовського.
У такому вигляді він пропрацював чотирнадцять років.
В 1877 році до Карантинного молу почали прибудовувати Рейдовий мол. На період будівельних робіт маячний вогонь було перенесено до підніжжя Свято-Миколаївської церкви.
Там його встановили на спеціальній невеликій платформі. Потім маяк знову запрацював.
Через десять років, 1888, Перший Воронцовський маяк був демонтований, а в 1898 році перенесений на мис Сарич Кримського півострова (найпівденніша точка Криму). Там маяк працює й досі.
Другий Воронцовський маяк
Другий Воронцовський маяк був зведений у
1888 році на краю вже Рейдового молу.
Це була біла чавунна вежа на кам'яному фундаменті висотою 17 м. Будівництвом цього маяка опікувався петербурзький купець 1-ї гільдії Франц Сан-Галлі.
Для маяка спеціально з Франції було замовлено освітлювальний апарат системи Френеля, який давав обертальний вогонь із проблисками червоного кольору раз на хвилину з дальністю видимості 13,7 морських миль (25,38 км).
Несучі чавунні деталі для маяка (тюбінги) були виготовлені та доставлені з Кронштадту.
Маяк був освячен 20 листопада того ж року.
В 1911 маяк модернізували: він був оснащений пневматичним ревуном, який видавав чутні на відстані від 3 до 15 миль (залежно від погоди) звуки за допомогою повітря, що нагніталося паровою машиною.
Другий Воронцовський маяк пропрацював 53 роки.
У жовтні 1941 року, після наказу радянського командування залишити місто, було прийнято рішення маяк підірвати (щоб він не служив орієнтиром при артобстрілах та бомбардуванні порту та міста).
Зізнатися, дещо дивна аргументація, оскільки планова евакуація військ Одеського оборонного району розпочалася 1 жовтня 1944 року і тривала 16 днів.
У другій половині дня 15 жовтня було віддано останній бойовий наказ по військах, підписаний командувачем контр-адміралом Г. В. Жуковим та членами Військової ради.
У п.4 наказу говорилося:
«4. Потребовать от командиров и комиссаров соединений и частей под их персональную ответственность, чтобы оставляемые за невозможностью эвакуации имущество, материальная часть и запасы были уничтожены.
Личное оружие и оружие коллективного пользования взять с собой.
Объекты государственного и оперативного значения разрушить согласно утвержденному мною плану».
Серед таких об'єктів був і маяк.
О 5 годині 30 хв.
16 жовтня Одесу залишило останнє евакуаційне судно А за кілька годин до цього
маяк був підірваний
(звідси питання: якщо місто фактично вже було віддано ворогові, то чиїм артобстрілам та бомбардуванням не повинен був маяк бути орієнтиром?).
Сталося це
15 вересня 1941. При вибуху сильно пошкоджений був і край Рейдового молу.
При вибуху був сильно пошкоджений край Рейдового молу.
За день до звільнення міста від окупантів в газеті "Ізвестія" від 9 квітня 1944 р. був опублікований вельми цікавий допис під назвою "У ворот Одессы".
В ньому автор дорікає румунським окупантам на те, що в їх руках "помер" порт, і ностальгічно зазначає, що "лише ластівки та чайки носяться навкруги білої вежі осліпшого маяка".
Тобто в 1941 маяк і значну частину портових споруд підірвало саме радянське керівництво, а в тому, що порт помер і маяк осліп винні румуни. Гідна позиція.
Після закінчення Другої Світової війни на руїнах маяка була встановлена тимчасова дерев'яна щогла з ацетиленовим ліхтарем.
До 1954 р. було завершено відновлення Карантинного та Рейдового молів.
В кінці 1953 на краю Рейдового молу з'явився новий, уже третій, Воронцовський маяк.
Третій Воронцовський маяк
Це саме той маяк, який ми знаємо і любимо. Маяк, котрий став всесвітньо відомим символом Одеси.
Його циліндрична вежа виконана із чавунних тюбінгів, виготовлених в 1953 р. на судноремонтному заводі у Кронштадті (Російська федерація). Всього їх вісім.
Висота маяка становить 26 метрів від основи та 27 від рівня моря. Світло маяка видно за 15 миль.
Маяк оснащений основною лампою та лампою-дублером, яка здатна працювати від акумуляторів майже чотири доби. Цікаво, що наглядачів на Воронцовському маяку немає. Управляється він дистанційно з берега.
У нижньому відсіку маяка знаходиться апаратне приміщення. Тут встановлений дизель-генератор, передавачі, наутофонна установка.
Раніше, коли маяк керувався вручну, під ліхтарним відсіком було облаштовано вахтове приміщення.
У ліхтарний відсік вежі ведуть 135 сходинок гвинтових сходів.
Воронцовський маяк відноситься до розряду створних маяків, тобто маяків, які працюють у парі та вказують місце (т.зв. створ) для проходу суден.
Створ, що вказує напрям руху судна до акваторії Одеського порту, складається з Воронцовського маяка (передній маяк стула) та заднього маяка.
Другий створний знак встановлений на даху п'ятиповерхової будівлі неподалік бульвару Жванецького за адресою вул. Преображенська, 5. Він знаходиться на відстані 1,2 морської милі від Воронцовського маяка.
Дальність дії вогню заднього маяка (він також червоного кольору) 18 морських миль.
Маячні вогні включається астрономічним годинником від заходу сонця до його сходу.
Ось це місце на мапі Одеси та схема створних маяків на плані Одеського порту.
Фото самого маяка (https://histodessa.ru/odesskij-stvornyj-mayak/).
Сам будинок №5 - колишній прибутковий будинок Лілії Бродської - було збудовано архітектором Демосфеном Мазіровим у 1881 році.
З 2008 року Воронцовський маяк (1888, 1854) вважається пам'яткою архітектури та містобудування (наказ МКТ від 20.06.2008 №728/0/16-08).
Цікаві подробиці.
У червні 2021 року залишив свою посаду начальника Воронцовського маяка відділу маячної служби ФДМ «Одеський район гідрографії» Іван Тимофійович Цихович, який прослужив на ньому понад 65 років (з 1956 р.).
Саме Іван Тимофійович був ініціатором та розробником системи дистанційного управління маяком. Безпосередньо він складав схеми для віддаленого включення сигнальних вогнів маяка і наутофона, щоб вахтовим матросам не доводилося ризикувати життям, йдучи брекватером (700 м) у штормову погоду.
Згодом він автоматизував роботу створного маяка.
Монтував схеми інженер Медведєв.
Використані матеріали:
25 вересня 2023 росія нанесла удар по портовій інфраструктурі Одеси.
Ось так виглядають будівля морвокзалу та 19-поверхового готелю "Одеса" після атаки по порту
(фото з сайту СУСПІЛЬНЕ-НОВИНИ (https://suspilne.media/580009-bilsa-castina-znisena-akij-viglad-mae-morvokzal-v-odesi-ta-gotel-porad-pisla-rosijskoi-ataki/).
А ось якими морвокзал, готель, Потьомкінські сходи та бульвар були до приходу (прильоту) "рускава мира".
(2019, Фото Давида Халотова © https://od.vgorode.ua/news/dosuh_y_eda/401016-vykhodnye-ne-dlia-skuky-kuda-poity-v-odesse-v-etu-piatnytsu-y-uyk-end).
© Сергій Іванченко, 2018-2024